Розділ 15. Рел

Міша на шафі підскочив та розправив крила, стаючи в подобу бойової стійки. Очі його блиснули фіолетовим сяйвом, як і пір’я, яке ще й загострилося про краях. Я зиркнув на нього, поглядом наказуючи залишатися на місці. Він дослухався, хоч пози не змінив.

Без зайвих рухів виставивши захист, я продовжував спокійно сидіти та спостерігати за прибульцем. Точніше — прибулицею. Це була доволі молода дівчина. Гарна, чорноволоса, але вдягнена дещо дивно. Вона метушливо озиралася вусібіч, схоже, не розуміючи де опинилася. Цікаво.

Погляд її спрямувався на мене. Дівчина кліпнула кілька разів та ошелешено запитала:

— Ви хто?!

Вона виглядала такою приголомшеною, що це мене мимоволі розвеселило.

— Я? — перепитав, здійнявши брову. — Ректор Академії. Рел Ментеур.

Дівчина опустила погляд на стіл, пройшлася ним по паперах, ще кілька разів прокліпалася та роззирнулася кабінетом

— А ви, вибачте, хто? — перервав я ці оглядини помешкання.

— Греця я, — механічно відповіла дівчина. — Психологиня та духовна наставниця.

Не може бути! Адже в деяких світах, наскільки мені відомо, роль менталістів виконують саме психологи. А вона ще й наставниця! Точно впорається зі зграйкою перевертнів в пубертаті.

— Справді? — я не міг повірити, що мені аж так пощастило.

— Мг, — коротко відповіла дівчина. ЇЇ розгублений погляд бігав по кабінету, а обличчя виражало крайній ступінь задумливості.

— Яке щастя! — не зміг я стримати емоцій, відкинувши нарешті ті два кляті резюме, які досі стискав в руці.

Якщо мені просто на стіл впала потрібна спеціалістка — маю скористатися цією можливістю. Тим паче, швидко просканувавши її магічне тло, я зрозумів що вона має неабиякий рівень.

— Але не варто було, особистий візит вам призначила б моя секретарка, — люб’язно промовив я. — Достатньо було відправити резюме.

Щиро кажучи, я не знав, як вона взагалі змогла потрапити у мій кабінет таким чином. Адже в мене тут доволі сильний захист. Та і артефакти для створення порталів коштують чималих грошей. Але з цим я розберуся пізніше. Головне, аби вона не передумала. Навскид ця Греця підходить по всім параметрам.

— Резюме? — дещо сповільнено спитала вона.

— Звісно! Адже ми якраз шукаємо викладача менталістики.

Якась дивна в неї реакція. Невже сама не знала, куди прямує? Чи може це?.. Ні, будь ласка, тільки не чергова потраплянка…

Греця тим часом приклала долоню собі до лоба, та похмуро сиділа так кілька секунд, ніби намагаючись щось відчути. Я не стримав насмішкуватого погляду, не розуміючи, що вона робить.

Тоді вона глянула на мене і, відірвавши руку від свого лоба — приклала до мого. Веселий настрій з мене як вітром здуло. Я з острахом підвів очі вгору, глянувши на її руку, з якої вже почало виходити слабке синє світіння. Що це за позаплановий сеанс ментального впливу?

В голові раптово виринули картинки спогадів. Скеля, плато, море, битва — останній день, коли я бачив сестру. 

Греця зойкнула та відсминкнула руку, одразу вхопившись за власні скроні.

Я насупився. Якщо вона не вміє користуватися даром такої сили, то це велика проблема. Схоже, таки моє найгірше припущення виявилося правильним, і я маю ще один клопіт на свою голову. 

Дівчина замружила очі та з силою стискала голову, вочевидь, намагаючись втамувати біль. Я відкрив шухлядку столу, аби знайти цілительський артефакт.

 — Оце я помедитувала, — проскимліла, вона. — А най тобі грець, Грецю!

На цих словах, вона втратила свідомість, знесилено падаючи в мій бік. Я підхопив її та переніс на диван.

Міша злетів з шафи й сів на бильце, уважно розглядаючи дівчину.

— Ну хоч ця з нормальними вухами.

— Якби ж її вуха були головною нашею проблемою, Мішельторе, — зітхнув я.