Розділ 14. Рел

— Хотів би — віддав би Рентейлю вже зараз, — з ноткою докору відповів я. — Я пообіцяв тобі захист, Мішельторе. А обіцянок я звик дотримуватися.

Він мовчки вдивлявся в моє обличчя. Намагається розпізнати брехню? Що ж, знаючи цього голуба, я переконаний, що він це вміє: або дуже спостережливий, або має специфічні магічні навички.

— Додаткова прив’язка не буде потрібна, — коротко промовив він. — Ми вже пов’язані магічним контрактом. Думаю, у вашому світі це може вважатися чимось на кшталт прив’язки фамільяра до мага.

Я кивнув. Це вже було щось. Знаю, що в нашому світі такі мітки, яку мені оформив Міша своїм дзьобом, не ставилися, проте зважаючи на те, що він потраплянець, думаю цей факт врахується.

— Гаразд, Мішельторе. Я зараз мушу якнайшвидше написати лист до королівської служби безпеки та сповістити керівництво, що я це виконав, інакше вони мені мозок виїдять. А ти поки що маєш поводитися максимально тихо і непомітно. Зможеш?

Міша похмуро кивнув та відлетів на шафу.

Я витягнув зі столу приклади бланків для написання відповідних листів до служб. Як же я ненавиджу цю бюрократію! Ця система сама собі все ускладнює. Наскільки простіше і легше можна було б це все влаштувати… Але я, на щастя (і для себе, і для всіх інших) — не службовець і не планую ним бути. Мені ректорства вистачає з головою.

Написавши необхідні папери, я запечатав конверти та гукнув Хелен через кристал зв’язку.

— Так, вайле Реле, — вже за мить Хелен з’явилася в кабінеті з чашкою кави й тостами на таці. — Вирішила, вам варто перекусити.

Жінка всміхнулася та поставила тацю на стіл.

— Ви дуже турботливі, реє Хелен, дякую, — щиро всміхнувся я. — Що б я робив без вас.

Хелен сором’язливо всміхнулася та злегка зашарілася, а я повернувся до справи:

— Реє Хелен, мені необхідно, щоб ви відправили ці листи негайно. На магпошті обов’язково поставте штамп з датою та часом відправлення. І запросіть відповідь про отримання з тією ж вимогою.

Секретарка серйозно кивнула та, забравши листи, вийшла. Я важко зітхнув і потер перенісся. Жив же собі спокійно, ну ось чому деякі особи не вміють нормально сприймати відмову? Ніби створення неприємностей має змотивувати мене погодитися на пропозицію Кайдрена. Ну що за дурня… Іноді цей чоловік, попри те, що був доволі розумним та хитрим, справляв враження недалекоглядного ідіота.

Міша сопів на шафі, нахохлившись та замкнувши очі. Мабуть, дрімав.

Я вирішив не гаяти марно часу та переглянути резюме кандидатів на посаду викладача менталістики.

Ще сто орбіт тому це була доволі популярна спрямованість і в Рейсмірі навіть були окремі факультети для тих, хто прагнув опанувати цей дар. Звісно, необхідно було при народженні мати потрібну складову, тому що без неї розвинути цей дар просто неможливо, вона має бути частиною особистого джерела.

Але після зіткнення світів, дітей з задатками цього дару стало народжуватися все менше і менше. Потреба в факультетах менталістики відпала. Лишилися лише окремі дисципліни в школах та людській академії. А ті, хто мав схильність до цього напрямку, розвивали його індивідуально з вчителями. 

Перевертні ж такої дисципліни не мали ніколи, тому що це, насамперед, небезпечно для них самих. В період зрілості у перевертнів можуть відбуватися неконтрольовані перетворення, зокрема, часткові, а враховуючи, що тваринна іпостась ще й наділена власною свідомістю — проводити з ними практичні заняття з ментальної магії це найгірша ідея з можливих.

Проте виходу в мене немає. Кайдрену не вдасться змусити мене такими методами, але й наразити своїх адептів на небезпеку, чим дати йому черговий привід мене закопати, — я не можу. Тож до підбору кандидатів я маю поставитися з усією серйозністю та відповідальністю.

Тоненький стосик резюме — не в порівняння до вчорашньої вежі з паперів на підпис, закінчився доволі швидко. Хелен вдалося роздобути аж сімох кандидатів на цю посаду. Четверо з них були старезними магами під сто сімдесят років, двоє — жінка та чоловік середнього віку, та один аспірант. М-да. Обирати особливо немає з кого.

Звісно, за відсутності інших варіантів слід було призначити того, хто: по-перше — матиме необхідний рівень знань та практичних навичок; по-друге — буде достатньо досвідченим, щоб впоратися з перевертнями та зможе створити для них індивідуальну програму навчання, яка буде для них безпечною; і по-третє — матиме достатньо сил та здоров'я, аби витримати навчальне навантаження та молодих перевертнів. Гаразд, перших чотирьох поки відкладемо. Хіба що візьмемо когось із них на посаду консультанта абощо.

Затримавши в руці резюме молодого хлопця-аспіранта, я повагався якусь мить, але теж відклав. Адепти, тим паче перевертні, сприйматимуть його ледь не за немовля. Толку з такого викладання буде мало. 

У мене залишилося лише два кандидати: Льюен Баркс і Нейнавен Тірек. Не скажу, що вони мали аж такий кепський рівень знань, але якби було з кого обирати, вони б точно не опинилися на вершині рейтингу.

— Так, Реле, завдання у тебе звісно… Не найлегше, — пробурмотів я собі під ніс. — Шкода, що немає кандидата, який би ідеально підійшов на цю посаду, і мені б тоді не довелося вибирати щось із нічого.

Я поринув у роздуми, вдивляючись в обидва резюме в надії обрати кращого кандидата з… того що є. Льюен та Нейнавен в цілому мали більш-менш однаковий рівень знань та практичних навичок. Вони могли успішно працювати в людській академії, викладаючи менталістику, що і зробили б, якби оті старигані поступилися місцем. Проте для роботи з перевертнями, боюся, їх знань недостатньо.