Розділ 13. Рел

— Згідно з правом про обов’язкову реєстрацію фамільярів, магічних істот та потраплянців.

Я розчепив руки та постукав пальцями по столу, насмішкувато дивлячись на Рентейля.

— І? — незворушно запитав я, помічаючи, як він починає нервувати.

— Нам відомо, що цей птах — магічна істота з ймовірною фамільярною прив’язкою до вас. До того ж, як ми підозрюємо, — він з іншого світу.

— І звідки ж, дозвольте дізнатися у вас такі глибокі знання про мого птаха? 

— З надійних джерел, — підтиснувши губи промовив Рентейль.

— Зрозуміло, — гмикнув, роздумуючи чи не бачив я часом сьогодні зранку в коридорі синочка Кайдрена. — Швидкість з якою працює відділ безпеки освітньої служби вражає. Ось би й всі інші питання вирішувались так само швидко.

Рентейль немиготливо дивився на мене, і здається, я почув скрегіт зубів.

— Підпишіть згоду, вайле Реле і я активую магічну сітку, аби транспортувати вашого птаха до відділу досліджень та реєстрації магічних істот та фамільярів.

При слові «досліджень» я відчув, як Мішельтор нервово шкрябнув кігтями бо бильці крісла.

— Звісно, я міг би це зробити, — задумливо розтягуючи слова мовив я. — Проте не стану.

Погляд Рентейля набув ще більшого невдоволення з проблисками люті.

— Вайле Реле, можливо, ви забули, та згідно з правом про утримання магічних істот…

— Я маю зареєструвати її протягом семи днів від початку утримання, — продовжив я, перебивши Рентейля.

Він невдоволено скривився а тоді вже більш різко відповів:

— А згідно з законом про потраплянців…

Я знову не дав йому договорити:

— Я маю сповістити про наявність потраплянця у королівську службу безпеки протягом доби. Я добре знаю закони, вайле Рентейлю, — я люб’язно всміхнувся, не зводячи насмішкуватого погляду з чоловіка.

— Не бачу, щоб ви дотримувалися цих законів так само ревно як ви їх вивчили, — різко промовив він.

— Чому ж? Доба від появи цього птаха ще не минула. Я якраз планував зайнятися залагодженням усіх правових питань після закінчення навчального дня. Як бачите, — я демонстративно глянув на наручний годинник, — він якраз закінчився.

Рентейль заскрипів зубами, не приховуючи лютого погляду в мій бік.

— Як мені знати напевно, що доба ще не минула?

— О-о-о, повірте, ваші «надійні джерела» працюють на диво швидко та справно. Якби він з’явився раніше — ви б були тут в той же день, — я подарував йому чергову люб’язну посмшку і з задоволенням спостерігав як у Рентейля від цього, здається, почала сіпатися верхня повіка.

Протиставити він мені нічого не міг, бо я хоч і не сповістив одразу відповідні органи про появу потраплянця та його прив’язку до себе в якості фамільяра, але це не означає, що я не знаю ці закони і не зроблю все як слід.

— Що ж, тоді не смію більше вас затримувати, вайле Реле, — після тривалої паузи промовив він та підвівся з крісла.

— Дякую, вайле Рентейлю, а то я можу й не встигнути виконати свій обов’язок законослухняного мешканця Рейсмірвайлду, — я промовив це надзвичайно серйозно, та не відчути іронію в моєму голосі міг хіба що цілковитий дурень.

Хоча… Про що це я взагалі?..

Рентейль наостанок ще раз люто зиркнув на мене та вийшов з кабінету, не прощаючись.

— Яка невихованість, — пирхнув я, коли двері за ним зачинилися. — А де «гарного дня, вайле Реле»?

Міша моїх веселощів не поділяв. Перелетівши на стіл, аби опинитися просто переді мною, він серйозно запитав:

— У нас проблеми?

— Як сказати… — замислено вимовив я. — Поки що ні. Потрібно сповістити королівську службу безпеки про твоє потрапляння та зареєструвати тебе як фамільяра.

Мішельтор невдоволено пирхнув.

— Звісно ти не фамільяр, Мішо, — примирливо промовив я. — Але по-іншому я не зможу тебе захистити. Ми можемо зареєструвати тебе як незалежну магічну істоту, проте тоді ти не матимеш прив’язки до мене особисто, а це загрожує деякими наслідками.

Він клацнув дзьобом, вочевидь, виявивши цим свою позицію щодо правил нашого світу. А тоді, важко зітхнувши, кивнув.

— Гаразд, — він замовк та глянув вбік, ніби не наважуючись промовити наступні слова. — Але ж ти мене їм не віддаси?