Розділ 12. Рел

— Вайле Рентейль, — натягнувши робочу посмішку, звернувся я до чоловіка у кріслі, якого не помітив, влетівши до приймальні.

Насправді посміхатися йому мені не дуже хотілося. Ось потримати за шию — так. Ця скалка в дупі, прихвостень Кайдрена, приносив мені часами більше клопотів ніж сам головний лис. У того хоча б були чіткі правила гри і почуття смаку.

— Вайле Реле, — бундючно відповів на привітання Рентейль, зиркнувши на Мішу на моєму плечі.

Хоч би він додумався зараз включити режим тиші і не бовкнути нічого.

— Я з діловим візитом, як представник відділу безпеки королівської освітньої служби, — гордо задерши підборіддя додав він.

Ясна річ, що ти не від гільдії злодюжок прийшов, піжон напарфюмлений. Хоча, це вже з якого боку глянути.

— У нас чергова перевірка? — схиливши голову набік та насупивши брови запитав я. — Щойно закінчилася попередня. Наскільки мені відомо, згідно з регламентом, між ними має бути перерва принаймні в чверть малого року.

Рентейль невдоволено скривився, як ставалося щоразу, коли я нагадував йому про свою обізнаність щодо законів та порядків цього світу.

— Боюся, це питання ми маємо обговорити тет-а-тет, — він ледве помітно кивнув головою в бік дверей мого кабінету і знову кинув короткий погляд на Мішу.

Так, це вже мені не подобається. Я з блискавичною швидкістю почав пригадувати правила щодо фамільярів, магічних істот та потраплянців. Жодне з цього не було під забороною та не каралося законом, проте про прибульців з інших світів необхідно було сповіщати королівську службу безпеки. Що я і планував сьогодні зробити.

— Що ж, гаразд. Поговоримо в моєму кабінеті, — Рентейль вже почав було підводитися з крісла, не стримавши задоволеної посмішки, та я додав: — Щойно я перевдягнуся та набуду належного вигляду для ділової розмови.

Люб’язно всміхнувшись, я увійшов до кабінету, закривши за собою двері та кинувши на них звукоізоляційне плетіння.

Міша мовчки злетів з мого плеча, ніби відчуваючи всю серйозність ситуації.

— Слухай мене уважно, Мішо, — швидко перевдягаючись з тренувальної форми у ректорський костюм, я почав коротку інструкцію: — Ти мовчиш і ні слова не промовляєш за жодних, жоднісіньких обставин! Ти зрозумів?

Міша серйозно кивнув, дивлячись на мене із занепокоєнням.

— Цей Рентейль… Він не велика фігура, але краще з ним не зв'язуватися, інакше крові поп’є з нас, — швидко обмірковуючи стратегію своєї поведінки, одночасно застібаючи ґудзики на сорочці, промовив я. —- ти маєш бути стриманим і не втручатися в розмову, щоб він не сказав і не зробив. Від цього залежить перш за все твоя безпека. Ти зрозумів?

Мішельтор похмуро дивився на мене, і зрештою кивнув.

— Ось і чудово.

Я розгладив складки на костюмі, додавши трохи очищувальної магії, аби прибрати дрібні ворсинки. Сів за стіл, запросивши Мішу вмоститися на бильце мого крісла, та приклав руку до кристалу зв’язку:

— Реє Хелен, запросіть вайла Рентейля до кабінету.

За кілька секунд двері відчинилися і до них увійшов Рентейль. Як завжди з невдоволеним виразом обличчя, ніби не в кожен його прихід я чітко ставлю межі, нагадуючи що в цій академії я ще досі ректор, а він — гість, незважаючи на свої регалії.

— То що у вас за справа до мене, вайле Рентейль? — запитав я, після того, як чоловік зайняв крісло переді мною.

Рентейль вкотре кинув короткий погляд на голуба, і на обличчі його проявилася ледве помітна уїдлива посмішка. Він потягнувся до внутрішньої кишені піджака та, витягнувши звідти лист зі знайомою печаткою, — простягнув мені.

Я взяв його, не очікуючи нічого доброго, але коли розгорнув — брови мої злетіли вгору, а щелепи мимоволі стиснулися. Я стримував себе, і то дуже сильно. І судячи з посиленого сопіння Міші за моєю спиною — він теж. Відклавши лист на стіл, я склав руки в замок та відкинувся на спинку стула. Очі Рентейля нервово забігали, бо він, вочевидь, геть не такої реакції від мене очікував. Я помовчав ще мить, і зрештою абсолютно спокійно запитав:

—- І згідно з яким правом, дозвольте дізнатися, ви збираєтеся вилучити у мене мого птаха?