Розділ 8. Рел

Хелен була неймовірно відповідальною працівницею. Лише вчора ми отримали наказ про введення менталістики, а вже сьогодні я мав на столі хоч і доволі скудний, але стосик резюме кандидатів. Як їй вдалося так швидко їх знайти — залишається для мене загадкою. Але поки вона чудово виконує свою роботу — зайвих питань я їй ставити не планую.

Після сніданку Мішельтор значно подобрішав і навіть припинив теревенити безперестанку. У мене за розкладом зараз була пара у першачків, тож, допивши каву, я одразу переодягнувся у тренувальну форму. 

З документами розбиратимусь вже по завершенню навчального дня. 

Мало хто знає, але з ректорського кабінету існує ще один вихід — не те, щоб потаємний, але я б сказав маловідомий. Саме ним я зазвичай користуюся, коли вирушаю з кабінета на полігон.

Підійшовши до вимпела із емблемою академії, я відсунув його вбік та, додавши в пальці магії, намалював на стіні необхідний сигіл. Кам’яна стіна з легким шурхотливим звуком роз’їхалася в різні боки, відкривши тьмяно освітлений прохід з крутими сходами.

— Таємні ходи? — привідкрив одне око Міша, сидячи у мене на плечі. — Це я люблю.

Як я не намагався, але змусити його обрати інший спосіб пересування мені так і не вдалося. Лінива перната тушка ніяк не хотіла літати самостійно, або хоча б йти своїми лапами поруч. «Я ще заслабкий після переміщення», «а раптом мене затопчуть», «ти обіцяв мені захист, громило» — це і інші варіації я вислуховував по колу, щойно підіймав цю тему. А я намагався зробити це тричі лише за сьогоднішній ранок.

Відчуває, пройдисвіт, що в мене добре серце, і нахабно цим користується.

— Щось на кшталт того, — відповів я на його питання про ходи. — Але сумніваюся, що хтось крім мене знає як саме ними користуватися.

Я звично зробив крок всередину і стіна за мною з таким самим ледве чутним шурхотом стала на місце. Сходи хоч і були круті та не надто широкі, але доволі зручні і підсвічувалися якимись артефактами, вбудованими у стіни. Промайнувши проліт, я дійшов до тупика. Запустивши хвилю магії в пальці, повторив той самий сигіл, що і в кабінеті. 

Було дуже зручно, що цей хід виходив на паркову зону академії, якраз між розлогих дерев, чимось схожих на знайомі мені івени, чиї гілки цілком закривали те місце на стіні, де відкривався зев проходу.

Я любив приходити на полігон раніше за адептів, аби й самому розім’ятися та прогнати жилами магію. Не скажу, що я хоч колись у своєму житті покладався виключно на магічну складову. О, ні. Я завжди знав, що чим більше знань та навичок ти маєш — тим більше в тебе шансів вижити в будь-якому зі світів і захистити те, що для тебе дорого.

Останні кілька десятків орбіт я взагалі тренувався з подвоєною силою, намагаючись витиснути з моїх наявних здібностей максимум, а бажано ще й розширити їх.

Полігон знаходився на невеликій відстані від академії: так, щоб адептам та викладачам було зручно до нього дістатися і водночас — аби не спалити до безодні половину академії, якщо раптом порушиться захисний купол. А знаючи наших адептів — я абсолютно впевнений, що така ймовірність існує, і доволі висока.

Поле полігону був порожнім, як і завжди на початку навчального дня. Більшість адептів мали першими парами теоретичні або лабораторні заняття, лише першокурсникам цьогоріч не пощастило.

Я вийшов на поле, та зиркнув на Мішельтора, який з цікавістю оглядав полігон, примружено вдивляючись у сяйво захисного купола. 

— Краще тобі зараз злізти з мене, якщо хочеш уникнути ризику підпалити своє гарне пір’ячко, — промовив я з насмішкою.

На диво, Мішельтор навіть не став сперечатися. Мовчки злетів і приземлився аж біля самої стінки купола.

— Розумне рішення, — пробурмотів я.

А далі цілковито поринув у тренування. 

Манекени спалахували від моїх ударів один за одним і в цю ж мить відновлювалися завдяки спеціальним плетінням, які були в них закладені. Я випробовував найрізноманітніші прийоми, видозмінюючи та поєднуючи їх один з одним. Мені хотілося відтворити щось унікальне, потужне і навчити цьому молоді, поки що безтолкові голови. 

Можливо це відлуння минулого не давало мені спокою, та я використовував час свого ректорства в академії саме з цією метою: навчити захищатися, боротися, відстоювати себе та свою честь тих, хто поки що у надто вразливому та хиткому становищі.

Адже молоді перевертні, які вчаться в академії – якраз і є тією вразливою категорією. Вони щойно досягли повноліття, їхня магія нестабільна, інстинкти часто беруть гору над розумом, не піддаючись контролю, а обороти здебільшого хаотичні, ніж керовані.

На своєму прикладі знаю, як дисциплінують тренування, тому і прагну навчити цього інших. Хай якою невдячною є ця робота більшу частину часу.

— Гкхм, —- почулося в мене за спиною, коли мені якраз вдалося сплести воєдино вибухове та таранне плетіння.

— Що там? — запитав я, не озираючись.

— Студіозуси твої прийшли, — насмішкувато промовив Мішельтор. — Стоять на вході до полігону тупцюють. Мабуть, зайти соромляться.

На останніх словах він весело пирхнув та, судячи з шелесту крил знову полетів у відносно безпечне місце. Я ж, ще трохи наповнивши комбіноване плетіння силою, запустив його в один з дальніх манекенів. 

Того понесло аж до самого контуру з блискавичною швидкістю, а потім пролунав гучний вибух, рознісши манекен на друзки. Я задоволено всміхнувся. Експеримент вдався. Манекен вже за мить зіткався з удамків до первинного вигляду та повернувся на своє місце.

Я обернувся, примітивши купку адептів, які стояли з розширеними чи то від жаху, чи то від цікавості очима, переводячи погляд з манекена на мене і назад. 

Добре. З першої хвилини зрозуміють, що ми тут не в бій на дерев’яних мечах будемо бавитися.

— Заняття починається за п’ятнадцять секунд, — промовив я, зиркнувши на вбудований в куполі годинник — розробку маготехів. — Не бачу, щоб ви шикувалися.