Розділ 6. Рел

Мені здавалося, що після останньої перевірки, влаштованої вельмишановним Кайдреном, я нарешті зможу видихнути і хоч трохи відпочити. Але сьогоднішній день довів мені, що спокій я зможу побачити хіба що уві сні. Якщо, звісно, цей ненормальний день закінчиться і я нарешті посплю.

Сьогодні, як ніколи, я відчував неймовірний сум і жаль за тією добою з минулого життя, яка складалася з усього лише двадцяти чотирьох годин. Тому що, як виявилося, чим довше день — тим більше варіацій халеп може трапитися.

Прийшовши ввечері до своїх кімнат, я звично сів біля каміна з келихом місцевого вино-елю. Ця варіація іншого, більш звичного мені напою, була для мене символічною та мала сентиментальне значення. Щоразу, як я наливав вино-ель з пляшки — згадував капітана. Ці спогади одночасно з сумом викликали в мене посмішку, а ще відчуття, ніби це та сама ниточка, яка нас пов'язує. Хотя звісно ж, це далеко не так. Нас пов’язує щось набагато більше, глобальніше та цінніше.

Втупившись у мерехтіння язиків полум’я, я обдумував усе, що трапилося за сьогоднішній день: нова дисципліна, візит Кайдрена, такий довгоочікуваний сильніший відгук іскри, стріла невідомого походження а як вишенька на торті — Мішельтор.

Останній мене на даний момент хвилював найбільше. Голуб, незважаючи на власну необізнаність щодо різноманіття рас, — був напрочуд розумний. Попри істерику в перші хвилини усвідомлення халепи — він доволі швидко зорієнтувався, зміг перекласти моє прізвище, а отже — знає одну з древніх мов. Та ще й брехню розпізнав.

Гм. Ось це взагалі було найдивнішим, бо для мене це сприймалося майже за особисту образу. Мене, Рела Ментеура, зловили на брехні. 

Я не відчував від Мішельтора загрози, але водночас мав до нього забагато питань. Проте розумів, що він, як і я – поки що занадто обережний. І допоки ми обидва не заслужимо довіру одне одного — розраховувати на взаємну щирість точно не варто. Не скажу, звісно, що примусовий магічний контракт сприяє налагодженню довірливих стосунків. Проте можу зрозуміти його вчинок. Я сам волію завжди підстраховуватися та мати запасний план.

Погляд мій знову повернувся до мітки на пальці. Я вже неодноразово за цей вечір проаналізував її за допомогою кількох різних плетінь. Вона не виглядала небезпечною чи шкідливою. Скоріше, це було щось на кшталт контракту на службу, або прив’язки фамільяра. Проте ця магія явно з рідного світу Мішельтора, а я не аж настільки обізнаний у всіх її нюансах. Тому сподіватимусь, що мій початковий аналіз правильний і мітка дійсно не матиме на мене негативного впливу. Хоча і подумати, як її можна прибрати теж варто. Про всяк випадок.

А тим часом необхідно випитати у пернатого шахрая про особливості цієї магії, щоб трохи конкретніше зрозуміти для себе можливі побічні ефекти.

Він, до речі, теж сидів тут, у сусідньому кріслі, нахохлившись та заплющивши очі. Одразу ж, як влетів до вітальні, заявив, що він має жити з комфортом, інакше образиться та полетить шукати кращої долі, і якщо його дорогою раптом зжере якийсь оскаженілий перевертень — винен, звісно ж, буду я. І докори сумління гризтимуть мене до кінця моїх днів, аж поки не зжеруть, як і бідолашного голуба Мішу.

На це я лише заявив йому, що сумління у мене відсутнє, як непотрібний орган, і навіть якби хтось запропонував пришити — я б відмовився, краще обравши додаткові руки або третє око.

З того моменту він всівся у крісло і не вимовив жодного слова, ображено пирхнувши.

А мені зараз це було лише на користь, тому що під його торохтіння я точно не зміг би спокійно упорядкувати свої думки та усі події сьогоднішнього дня. В мене вирвалось важке зітхання. Завтра черговий божевільний день. Перше практичне заняття у першого курсу, спаринг у третього, а на десерт — ознайомлення з резюме кандидатів на посаду викладача менталістики, яких у Рейсмірвайлді з днем та вогнем не знайти. Але знаючи Хелен, я впевнений, що вона чарівним чином відкопала вже з десяток.

Скільки мороки через одну людину. Я похитав головою, дивлячись на яскраво-помаранчове полум’я. Раніше я не мав аж стільки терпіння. 

Не те, щоб я був імпульсивним чи приймав необдумані рішення. Навпаки. Кожен мій крок був продуманий десятьма заготовленими наперед. Але я точно ніколи не терпів того знущання, яке наді мною цілком умисно і з великим задоволенням вчиняє цей паскудний лис.

Мені-то було цілком зрозуміло, чому я волію не реагувати на його закиди, покірно приймаючи гру та певною мірою також отримуючи задоволення від нашої конфронтації. А ось він, якби знав, з ким насправді зв’язується, може й не був би такий нахабний та впертий. Хоча, хтозна. Зараз я все одно мало що можу йому протиставити, навіть враховуючи мої наявні можливості, які для них здаються аномально високими.

Всі вони — король, місцева аристократія, альфи — вважають мене диваком, якому при зіткненні світів пощастило потрапити у самий епіцентр розлому. Саме цим вони виправдовують усі розбіжності між мною та ними: як із людьми, так і з перевертнями.

Занадто довгі вуха, занадто довге життя, занадто юне обличчя, яке не змінюється ні на дрібку за всі ці роки.

Занадто сильна магія… Я гірко всміхнувся. Можливо, для них це так і є, а для мене — це нікчемні крихти. 

Покрутивши в руці келих, сфокусувавшись на останній думці, я випив його залпом. Досить себе жаліти, Реле. Ти все ще гідний супротивник для усіх альф кланів та королівської служби безпеки разом узятих.