Пролог

— Ось же ж бляха! 

Дупа страшенно боліла від удару об щось тверде, а в очах замиготіли дрібні зірочки.

Я роззирнулась по сторонах, оглядаючи затуманеним поглядом незнайоме приміщення в темних кольорах. 

Повернувши голову в інший бік, натрапила на насичено-бурштинові очі та здригнулася від несподіванки.

— Ви хто?! — запитання саме виривалося з мене, мабуть, від нервового потрясіння.

— Я? — власник бурштинових очей і голос мав доволі приємний. — Ректор Академії. Рел Ментеур.

Я опустила погляд вниз та побачила, що сиджу на якихось паперах. Із зусиллям прокліпалась, і в очах нарешті прояснилося. Я швидко закрутила головою, оцінюючи обстановку. Що за?...

— А ви, вибачте, хто? — перервав мою плутанину в голові ректор.

— Греця я, — механічно відповіла я. — Психологиня та духовна наставниця.

— Справді? — в голосі Рела почулися нотки надії та веселощів.

— Мг, — я намагалася зрозуміти що у біса відбувається.

Може мене вирубило, чи щось гірше? Може я… померла? Я вщипнула себе за руку і зойкнула. Та ні, схоже таки жива.

— Яке щастя! — вигукнув ректор невідомої мені академії.

Я, на жаль, його емоцій не поділяла.

— Але не варто було, особистий візит вам призначила б моя секретарка. Достатньо було відправити резюме.

— Резюме? — мозок загальмовано вловлював якісь окремі слова і намагався сплести їх у щось логічне.

— Звісно! Адже ми якраз шукаємо викладача менталістики.

Менталістика. Ага. Це ми знаємо з фентезі. Отже, я, мабуть, марю, а мозок просто підкидає мені знайомі терміни. Хоча, зізнаюся, уява розігралася не на жарт — такого красунчика створити. Я гмикнула і приклала долоню собі до лоба. Не гарячий. Я насупилася і глянула на чоловіка. 

Той сидів насмішкувато споглядаючи за моїми маніпуляціями. Я вирішила, що варто і йому температуру перевірити. Про всяк випадок. Тому відчепила долоню від свого лоба, і приклала до його. Гм. Схоже, гарячки немає в нас обох, а отже справи набагато гірші.

Він обережно підвів очі вгору, з острахом дивлячись на мою руку. А мене зненацька вдарило в голову яскравими образами якихось спалахів, високих хвиль та блискавок. Зойкнувши, я відсмикнула руку від чоловіка та схопилася за власні скроні, намагаючись втамувати різкий біль, що виник тієї ж миті.

Це все ніяк не може бути реальністю, але аж занадто схоже на справжнє. А я всього-то, хотіла нову духовну практику випробувати. Головний біль не зникав, а навпаки, ставав все інтенсивнішим. В скронях так сильно стукало, ніби мозок пробивав собі шлях назовні, намагаючись втекти з черепа. І я аж ніяк не засуджувала його зараз за це бажання.

 — Оце я помедитувала, — проскимліла, це більше стискаючи голову та з силою заплющивши очі. — А най тобі грець, Грецю!

Останні слова я промовила вже в напівпритомному стані, коли біль, ставши абсолютно нестерпним, поніс мене в темні глибини підсвідомості, давши можливість забутися та випасти з реальності… Чи з нереальності. Але це вже залишилося без відповіді.