Глава 5

         Ранок був неймовірно приємним я виспалась, і ще досі перебувала під ейфорією від вчорашнього дня. Як виявилося я прокинулася дуже рано, ну це було очікувано, бо вчора одразу після нашої прогулянки я заснула. Втома взяла вверх, і я швидко опинилася в обіймах Морфея. Настрій був чудовий, в мене було купа сил та натхнення щось робити.

- Ви вже встали? Як добре. – сказала Тата заходячи в мою кімнату.

- Так, а що таке?

- Щойно жрецями був направлений посильний котрий повідомив, що сьогодні відбудеться друге випробування.

- Сьогодні?

- Так і вам вже час збиратися. – знову з самого рання кудись їхати мені це не подобається.

- Добре, але спочатку попроси когось принести сніданок, бо минулого разу я весь день була голодною. – ні ну а що правильно кажуть голодна людина - зла, а сита, отже має бути добра. Тому я вирішила, що сьогодні маю поснідати перед якимись там випробуваннями.

- Звісно як скажете.

         Я поснідала, й за годину вже була зібрана. Нас знову посадили в карети й повезли не відомо куди. Дорога в цей раз була, як на мій погляд, довшою, хоча може це тому, що я сиділа з Лілі, а тому всю дорогу мовчала. Я відчуваю, що я не подобаюся їй, а була б у неї змога вона б на мене точно напала. Під кінець дороги я вже просто не могла всидіти на одному місці, неймовірно хотілося вийти й розім’яти ноги.

         Ми приїхали, я навіть не знаю як це назвати. Велетенське поле у середині якого була огороджена зеленим парканом ділянка, але нас туди не повели. Підвели до воріт, де на нас вже чекали жерці.

- Радий вас всіх тут бачити. – сказав все той же головний серед жерців.

- Навзаєм.- обізвалася якась із дівчат, але хто саме я не зрозуміла. Його Величність же просто стояв і йому судячи з усього не подобалося все те, що тут відбувається.

- І так я хочу повідомити вам про друге випробування. Ви маєте зайти в сад «Душ» й винести з нього квітку мертвих. – от що за назви в них, я дійсно не розумію. Чи то вони навмисно нас хочуть залякати, чи там і справді можуть бути привиди. От хто цих магів зрозуміє. – До того ж нами буде ускладнено для вас випробування, ми призвемо душі покійних драконів та їх дружин котрі колись правили тутешніми землями й саме вони допоможуть обрати найкращу претендентку серед вас.

- А вам не здається, що це надто небезпечно? – запитав його Величність. Чесно кажучи мені теж не дуже хотілося зустрічатися з привидами, тому питання Натана для мене було цілком логічним.

- Не переймайтеся, вашим нейселі нічого не загрожуватиме, ми про це подбаємо.

- Але викликати душі без їхньої на те згоди й до того ж скількох ви призвете, чотирьох, шістьох ви можете втратити над ними контроль і що тоді? – його величність хоча й виглядав спокійно, я відчувала його гнів. І чесно кажучи його розділяла, бо ризикувати своїм життям мені не хотілося.

- Тобто ви хочете сказати, що не довіряєте вищім жрецям? Я правильно вас розумію? – в його словах звучав виклик, і щось мені підказувало, що він отримає перемогу в цьому раунді надто він був спокійним.

- Звісно ні. Просто хочу впевнитися, що ви усвідомлюєте можливі наслідки своїх дій. – цікаво, а чому майбутній король, спадкоємець престолу повинен підпорядковуватися жрецям. З їх діалогу випливає, що вони мають значно більше влади, а виходячи з того, що між ними явний конфлікт це не добре.

- Ну тоді добре. Я маю честь оголосити про початок. Шановні пані прошу вас проходьте і нехай вас щастить. – він посміхнувся, й у його цій посмішці не було нічого щирого, скоріше він би з радістю станцював на наших похоронах.

         Ну що ж випробування розпочалося й ми всі зайшли в цей загадковий сад. Те, що мене найбільш вразило, так це той факт, що зайшли ми всі разом, але опинилась в середині я одна. Думаю кожна має пройти це випробування самостійно. Тому я рушила вперед намагаючись розгледіти квітку, хоча навіть уявлення не мала про те як вона має виглядати, й до того ж на землі простягався туман, у якому майже нічого не було видно.

         Десь годину я ходила по тому саду, й нічого абсолютно нічого не відбувалося, я не бачила жодної квітки й до того ж зрозуміла, що виходу я теж не бачу, що мене досить збентежило. Для себе я зрозуміла одне магічний світ то явно не для мене, я люблю контролювати ситуацію, а зараз я навіть не знала куди йти й це було кепсько. Я вже майже впала у розпач, як несподівано біля мене з’явилося два ПРИВИДА. Серйозно, я не думала, що коли-небудь їх побачу, але ні я бачу їх так само як і будь-кого іншого. Спочатку я думала, що зі страху помру на місці, але потім привид жінка посміхнулася мені і якось страх почав відступати.

- Чого вони всі такі лякливі? – сказав привид чоловіка

- Вони ще зовсім молоді дівчата, не вимагай від них забагато. – відповіла йому жінка привид

- Вони збираються стати дружиною дракона, й тим паче можливо наступного короля, хіба можна бути такими лякливими. – не зупинявся чоловік

- Вам легко казати про лякливість, ви та привид, а дехто, між іншим, їх у перше в житті бачить. – сказала я.

- О то ти вмієш говорити, а я вже було подумав, що ти німа. – ні ну яке нахабство, я була обурена до глибини душі.