Глава 14. Лікар

Відразу ж після прибуття в Кривий Ріг, загін із чотирьох людей направив свою машину у бік приватної клініки «Медиком». Висока будівля у центрі міста, з характерним фасадом виконаним у фірмових кольорах, гостинно зустрічала юрби людей.

На жаль нумерованих, день їх прибуття та термінова медична допомога співпали з регулярним медичним оглядом одного з багатьох підприємств міста. Свідки того, як вони несуть тяжко поранену людину, з ранами, що не можна порівняти з можливими уявленнями реальності, ускладнювали весь процес швидкого лікування Сьомого.

Благо, «Потойбічний трактат», організація, що існує вже багато століть, і обросла різними зв'язками та довгими руками впливу. Полювання не завжди закінчувалося тотальним знищенням кожного живого в радіусі десятків, а то й сотні метрів. Свідки і ті, хто вижив, в особі звичайних мирних громадян, не були рідкісним явищем. Багато з них мали безмірну подяку у своєму серці, і бажання відплатити за порятунок життя, як і лікар, до якого вони прямували.

Олексій Євгенович вважався одним із директорів і головним хірургом «Медиком», який допомагав нумерованим вже більше десяти років. Власне, його бажання допомогти і врятувати їхнє життя в годину потреби, з'явилися після знайомства з Шостим і Сьомим.

Тоді ще зовсім юні підлітки, шістнадцяти років, ці двоє врятували доньку Олексія Євгеновича. Як це часто буває, юна ровесниця молодих мисливців, на той час, у непослуху до батьківських порад, затрималася на зустрічі друзів, і з небувалою хоробрістю вирішила самотужки повернутися додому під покровом глибокої ночі.

Упир, що затаївся, якого дует вистежував не перший день і ніч, мали свої плани щодо дівчини, і рішуче хотів скоординувати її повернення додому, забравши до себе в лігво.

Занепокоєний недосвідчений лікар минулого, під гнітом переживань вирушив на пошуки своєї коханої доньки, навіть не підозрюючи які небезпеки, чекають її по дорозі додому; і так само він не розраховував на такі кардинальні зміни у власному житті.

Будучи злим, але не пророкуючи нічого кривавого і небезпечного, Льоша розраховував лише відчитати і вилаяти свою доньку Марину, а згодом ходити і бубнити ще пару днів у невдоволенні.

Дівочий крик, такий знайомий і рідний, раптом змусив лікаря кинутися в темний провулок тихого нічного міста і застати неймовірну за своєю унікальністю та жорстокістю картину.

Двоє дітей, ровесники його дитини, орудуючи короткими мечами, активно боролися з величезним та жахливим монстром. Сама Марина в страху притискалася к стіні однієї з будівель, і через панічний стан не могла зробити й кроку до втечі.

Маневрені і спритні, дует хлопців, наносив множинні поранення монстру, змушуючи того лютувати і атакувати ще активніше. Недосвідченість і молодість, з нотками самовпевненості зіграли свою роль у невдалій атаці та полюванні. Майбутній лідер і його заступник, отримували не меншу кількість ран, забруднюючи все своє тіло яскраво-червоними потоками, а асфальт біля ніг бризками того ж кольору.

Олексій Євгенович змушений був кілька разів моргнути і пропустити кілька ударів серця, перш ніж переконатися в реальності того, що відбувається, і кинутися до Марини на допомогу. Лише при наближенні він побачив на її плечі глибоку рану, що сильно кровоточила, але на щастя не загрожувала життю.

Стягнувши сорочку з тіла, він затиснув рану доньки, намагаючись повернути її в почуття, він кричав про негайну втечу і питав про те, що відбувається.

Знайоме обличчя батька, в одну мить висмикнули дівчата з безодні відчаю та обіймів паніки. Кинувшись до нього в обійми, вона кричала тато і плакала.

- Потрібно йти! – швидко крикнув Льоша, підштовхуючи доньку за собою.

- Ні! – різко протестувала дівчина. – Вони врятували мене! Допоможи їм!

- Що? Як… - обернувся на звуки битви за спиною лікар, настала його черга панікувати.

Бій перейшов у іншу стадію, ніж ще мить тому. Навіть без досвідченого погляду, було видно, що упир почав домінувати в нерівному бою, практично впиваючись власною силою. Але й двоє молодих людей, не припиняли своїх спроб прикінчити його. Вони були схожі на двох зовсім ще юних вовків, що боролися за свою зграю, і за неї готові віддати навіть власне життя.

Поранені й втомлені, вони все частіше почали пропускати удари довгих пазурів, поки раптом, тіло одного з юнаків, каменем не прилетіло до ніг лікаря. Скорчивши від болю і застогнавши, хлопець схопився за роздерті груди, все ще міцно стискаючи другою рукою свою зброю.

Наляканий Олексій, не міг вирішити, як йому вчинити, тому замість його втручання Марина першою кинулася до свого рятівника, використовуючи сорочку батька, закривши рану Шостого.

- Будь ласка, вистачить, - сльози капали на обличчя хлопця, а благаючий голос виводив з трансу болю.

Слова дочки, так само допомогли і лікареві прийти до тями і почати діяти. Він підбіг до тіла мисливця, і з усіх сил намагався змусити його лежати і не рухатися. На власний подив помічаючи, наскільки тиранічна сила ховалася в його молодому, втомленому і пораненому тілі.

– Пусти! – ревів, мов дикий звір Шостий, вириваючись із чіпкої хватки батька та дочки. – Я мушу допомогти йому!

- Ти помреш, - тиснув усією вагою на хлопця, чоловік, насилу утримуючи його.