Глава 13. Проблема

- Пані Марена, - в один голос привітали богиню Другий та Третя, швидко схопившись з місця та вклонившись.

Нехай П'ята і згадувала про те, що божественний пантеон є для них не більше, ніж ще одним підвидом монстрів потойбічного світу, виявляти неповагу до них вони не сміли. Особливо, коли саме забаганка богів, дозволила людям отримати силу для помсти та боротьби проти нечисті.

Потойбічний Трактат, як організація і світова структура, не мала ілюзій щодо благих намірів усіх божественних сутностей світу. Тільки вони розуміли, і на власному досвіді знали, розподіл на класи добра і зла, абсурдна помилка. Ніхто з найчистіших і найдобріших богів, за легендами та повір'ями, не мав за плечима ті риси характеру та моралі, які йому приписували.

Вони багато в чому були схожі на людей, у своєму прагненні відхопити ще більший шматок пирога, так ніколи до кінця і не зумівши задовольнити власну жадібність. Їхня угода з «Трактатом», а також контракти з членами нумерованих, було одним із подібних проявів і прагнень для угамування постійної спраги. Взаємовигідне використання один одного, для досягнення однієї єдиної мети – пошук сумнозвісної книги, на честь якої організація і має своє ім'я.

Можна було лише здогадуватися, до чого приведе поява Трактату, і потрап вона у будь-які руки. Сумнівів не викликало лише одне, почнеться тотальний хаос, і новий етап війни, більш жорстокий і кривавий.

- Малята, не пам'ятаю вас, - м'яко усміхнулася дівчина, швидко приділивши двох своєю увагою. – Вони новенькі у твоєму загоні?

- Другий і Третя, пані Марена, - коротко і холодно відповів Сьомий, в той манері, до якої вже звик кожен у його оточенні.

- Ще зовсім зелені, - кивнула богиня, знову зробив маленький ковток вина з келиха. - Ти бережи їх, а то я вже навіть не рахую, скільки своїх товаришів ти встиг поховати, та й своїми руками вбити.

Дівчина у звичній для себе манері, хотіла викликати поколювання в серці співрозмовника, вивертаючи його душу навиворіт, болючими темами. На жаль, цей противник був непробивним для подібного, і улюблена манера поведінки тьмяніла перед ним, чого не можна було сказати про трьох свідків їхньої розмови.

Як Поліна, так і молодий дует, почувши недбало кинуту фразу, пропустили по удару серця, відчуваючи на собі якесь неприємне почуття тривоги поряд із цією дівчиною, а вже і поруч із своїм лідером.

- Їх смерті нам моїх руках, як і безліч врятованих життів, - байдуже й механічно, саме так, як ненавиділа Марена, відповідав Сьомий, завдаючи тій істотні роздратування.

- Так, - невдоволено цокнула язиком дівчина, - і коли вони вже зрозуміють, що від мене не варто чекати на добрі наміри під час призиву.

Так і не отримавши відповідної реакції лідера мисливців і розуміючи всю марність продовжувати грати на нервах, Марена перевела тему розмови в інше русло.

- Та й цей постійний дощ… - визирнула за парасольку, дівчина, подивившись на похмуре та агресивне небо над головою. – Добре у Мілані теж йшов дощ. Не хочеться псувати сукню. Мені ще її назад повертати.

- Наче людина, - не змогла впоратися з емоціями Могутненко, не моргаючи, прокоментувавши слова дівчини.

- О, а ось це несподівано, - не з першого разу зауважила присутність Поліни, Марена. Можливо, не скажи вона своїх слів, вона б так і залишилася невидимою для її очей. Або її присутність прирівнювалася до порожнього місця, для цієї богині, знала лише вона. - Звичайний смертний, і як ти вижила? Або вона твоя кохана, - подивилася на чоловіка, дівчина у вечірній сукні. – Я можу й приревнувати.

- Є в ній щось, що навіть мене змушує відчувати щось… - несподівано для всіх, почав своє пояснення Сьомий. - Можливо, у майбутньому вона стане моєю дівчиною. Не знаю.

«Навіщо ти брешеш?!», - волала у думках Поліна, подивившись на чоловіка, найкруглішими з можливих, очима. – «Чи це не брехня? Тоді що?!".

- Щось ... - звузила очі Марена, уважніше розглянувши Поліну, з ніг до голови окинувши її поглядом своїх темних очей. - Справді, від неї виходить цікавий запах, і якесь знайоме, але небезпечне передчуття. Може, варто її вбити?

- Ви вирішили закінчити наші розбіжності сьогодні, коли я в такому стані, - став перед Поліною Сьомою, закривши її своєю широкою спиною. - Що ж, нехай це буде не рівний бій, я готовий його прийняти.

- Яке прагнення, - Марена прибрала з лиця характерну м'яку посмішку, погрозливо окинувши Сьомого поглядом. - Ти готовий поступитися всіма своїми досягненнями та напрацюваннями заради неї? Адже ти розумієш, з твоєю смертю, на Нумерованих Україні можна ставити хрест. Вони вже не будуть такими ефективними, як зараз. Під твоїм керівництвом, ви почали переважувати чашу терезів на свій бік, чого не було багато століть. Перекреслиш усе це заради цієї дівчинки?

- Хіба ви самі не сказали тільки що, що ви відчуваєте якийсь знайомий страх поряд з нею, - міцніше стиснув рукоятки своїх клинків, мисливець. - Чи не з'їдає вас цікавість, Пані Марена? Я не можу дозволити загинути тій, яка здатна викликати у вас занепокоєння.

Останні слова, що злетіли з чоловічих вуст, стали якимось тригером, для довгої мовчазної паузи між цими двома. Як і дівчина, яка прожила багато століть на землі, так і чоловік позбавлений всіх емоцій і почуттів, уважно й тривало спостерігали за реакцією один одного.