Глава 5. Полонена

Яскраві промені полуденного сонця пробивалися через широке вікно невеликої кімнати, прямо потрапляючи на спокійне обличчя Поліни. Яскравість та тепло небесного світила змусили дівчину хмуритися та відчувати пробудження від сну.

Ліниво і розслаблено вона розтяглася на ліжку, насолоджуючись його м'якістю та приємним ароматом свіжозвареної кави навколо. Неспішно розплющивши очі, вона із задоволенням озирнулася, думаючи, що прокинулася в кімнаті гуртожитку, де жила під час навчання в Інтерполі.

Але різка зміна обстановки, незнайомий колір стін, аромат кави, не та подушка під головою, люстра на стелі.

– Де це я? – все ще без цілковитого усвідомлення, риторично запитала себе Могутненко. – Що вчора було? Стоп! Вчора…!

Дівчина схопилася з ліжка, як ужалена, вже активніше й насторожено оглядаючись на всі боки. Накинуте на тіло простирадло з'їхало з краю ліжка, лише більше спантеличивши дівчину - через її тотальну наготу.

- Чому я?! - кинула погляд на тіло, і різко присівши, схопила простирадло і замоталася ним, залишивши лише тонку щілину для очей. - Де я і що відбувається? Чому я гола?

Через шок і переживання, Поліна знайшла найближчий кут і щільніше втиснулася в нього, намагаючись убезпечити своє становище. Трохи постоявши на місці, і зробив кілька довгих вдихів і видихів, їй вдалося трохи заспокоїтись і розцінити обстановку тверезішим розумом.

Спочатку вона розглянула саму кімнату, в якій прокинулася, сподіваючись знайти деякі зачіпки.

«Нумо Поля, згадуй усьому чому ти навчилася, адже ти слідча спецгрупи, як ніяк!», - подумки підбадьорювала себе дівчина, уважно розглядаючи кожну мебель та стіну приміщення.

Головними меблями спальні було широке ліжко, з високим дерев'яним узголів'ям з художнім різьбленням.

«Варто не малих грошей, сто відсотків», - вивчала і внутрішньо коментувала Поліна.

Серед іншого був вузький комод, темного кольору з подібним різьбленням, що і на узголів'ї. Так само має високу цінність, особливо, якщо врахувати його вік, який проглядався в дрібних тріщинках і вицвілому лаку, що тільки надавав йому більш екстравагантного та приємного вигляду.

Поруч із ним стояв високий письмовий стіл, на вигляд, що випробував на собі багато перипетій та десятки років життя. На ньому громадилися паки з документами по обидва боки від центру, ближче до стіни органайзер і ручки, так само розкішні на вигляд. А в самому центрі - на підставці, красувався широкий меч, срібного кольору.

«Єдине, що я можу сказати точно, власник цієї кімнати любить розкішні старовинні речі, і в нього достатньо грошей для цього захоплення», - не знайшла нічого корисного в інтер'єрі кімнати, дівчина, і тихенько почала рухатися до письмового столу, з бажанням поритися в папках.

«Можливо в них, щось знайду», - Могутненко взяла першу документацію, що потрапила під руку, і почала перегортати.

Але тільки перша сторінка постала перед її поглядом, де великими літерами було написано «Потойбічний трактат. Звіт 112.7. Чорний ліс», як єдині двері в кімнату відчинилися.

На порозі з'явився високий чоловік з копицею смолянистого волосся кольору вороного крила. Холодний погляд темних очей завмер на закутаній у простирадлі Поліні, ніби розцінюючи її поведінку та подальшу дію.

Перша реакція дівчини на появу несподіваного гостя – ступор. Не відводячи погляду від чоловіка, папка, з дівочих рук випала розкидаючи папери по підлозі, а сама Могутненко незграбно посміхнулася і позадкувала назад, у безпечний дальній кут кімнати.

- Якщо вам потрібен викуп, то я не багата, батьків уже давно немає, та й інших родичів теж. Навіть нареченого немає, - активно перебирала словами дівчина, прикидаючи можливість свого становища. – Якщо ви не хочете мене продати…

Згадувала короткий екскурс у торгівлю людьми та сексуальне рабство, на уроках Інтерполу, і почала турбуватися куди сильніше, щільніше втиснувшись у кут і затягнувши простирадло.

Чоловік залишився непроникним, повністю ігноруючи слова дівчини і не висловлюючи емоції, він опустився до папки і паперів, що впала, а акуратно почав упорядковувати їх.

- Я слідчий спецгрупи, моє зникнення розслідуватимуть дуже ретельно, і будьте впевнені у вас будуть проблеми, - перейшла до погроз Могутненко. – Якщо не хочете, проблем із законом. Я готова зам'яти справу після того, як ви мене відпустите. Вдаємо, що ми не бачили один одного.

- Мабуть, ви з Третьою однакові, - прозвучав знайомий і холодний чоловічий голос, що повертає Поліну до спогадів жахливої ​​ночі.

Картини з відрубаною головою ... упир, що готовий був відібрати її коротке молоде життя. Все це подіяло на Поліну, наче розряд струму. Її погляд спорожнів, а подих завмер. Вона все ще переварювала та переосмислювала все те, що згадалося. Вона не могла зрозуміти, чи це дійсно була реальність, чи поганий сон – кошмар. Але це до тремтіння знайомий голос, гордовитий і металевий, без дещиці емоцій, наче шестірні механізму, змушував її увірувати в реальність минулого.

Знову шок і паніка скували дівоче тіло, змушуючи його впасти на землю через коліна, що підкосилися. Разом з барвистими картинами занедбаного старого будинку прийшов і страх перед монстром. Той смердючий сморід і гнилі ікла, все ще відбивалися з кожним ударом серця дівчину.