Крилата

Під ногами Крилатої червоніли черепичні дахи будинків, біліли огорожі мостів, оповиті плющем, сіріли стіни, а вимиті дощем бруківки волого блищали. У цьому місті, забутому й покинутому небом, Аріель більше не було чого робити. Приховувати крила від людей стало неможливо, а жити без польотів і неба вона вже не могла. Крилата втратила здатність літати вночі, чуйно вловлюючи невидимі в темряві перешкоди, коли ніхто не зможе побачити темну тінь під небом — таку ж чорну, як купол беззоряного шовку… У цій туманній країні хмари майже ніколи не зникали, нависаючи величезними дощовими шапками — кошлатими, наче вивернута навиворіт лисяча шуба.

Аріель зітхнула, зробила крок ближче до краю й відчула, що її долоні спітніли й похолонули, тремтіння пронизало тіло, яке здавалося натягнутою струною — торкнися, і воно порветься!.. Чому ж вона почала боятися літати? Що їй заважає? Що тягне її вниз, до чорної землі й гострих каменів, розкиданих по морському узбережжю, що звивається за міськими воротами?.. Там, далі, розстилаються вересові пустки, і жовті острівці дроку здаються піщаними берегами серед лілового океану вересових полів. Красиво. Але більше не побачити цього з висоти польоту.

Знову крок. Ще. Тремтить струна на вітрі, співає й натягується дедалі сильніше. Різкий ляпас — гілка каштана. І Крилата відчуває, що плаче.

…Загуркотіло вдалині, блиснули блискавки, прокресливши сіру імлу. Колись Аріель літала серед грози — зараз боїться. Чому?..

— Так треба…

Голос. Тихий. Надривно-низький. Немов це грім гуркоче.

Крилата повільно обернулася. Сірі очі на блідому обличчі, важкий золотий ланцюг на чорному оксамиті камзола. Гарольд. Той, хто врятував її, коли вона розбилася о прибережні скелі цієї весни.

— Але ж це ти винен! — Крилату пронизала блискавична здогадка. Вона кинулася до Гарольда, схопила його за плечі, відчуваючи, що в її серці плескається… лють? Ні, це не лють. І не злість. Та й страх зник. Коли поруч ці передгрозові очі, страху немає…

— Я знаю. Ходімо додому, пташко…

— Але ти ж знаєш, що одного дня я відлечу! Я повернуся в небо!

— Це буде завтра. А сьогодні… ходімо додому.