Розділ п'ятнадцятий

 Прибув практично хвилина в хвилину і, до речі, останнім: увесь інший народ уже підтягнувся і, розбившись на дві групи, щось жваво обговорював між собою. Баффі, як я і припускав, попри хвалебне зілля, виглядала пом'ятою, до того ж тримала в руці запотілу пляшку холодної води, з якої час від часу робила солідні ковтки.

 — Привіт, мала! Що, хто не пив вина, не знає смаку води? — привітав я похмільну дівчину.

 — Треба буде зілля доопрацювати — ефект сп'яніння воно знімає, а ось синдром похмілля залишається, — важко відповіла та, знову прикладаючись до пляшки.

 Хоч і з похмілля, але до рейду вона підготувалася ґрунтовно: щось на зразок спортивного костюма, зверху — жилетка з безліччю кишень, мабуть, для зілля. Жилетка ще й з капюшоном на випадок дощу, як і високі гумові чоботи зі вставками проти ковзання. А до того ж на спині — ще й туго набитий рюкзак із припасами. Оце молодець! У неї, напевно, і у віртуальному інвентарі усякої корисної всячини припасено, не те, що в мене: штани, кеди та револьвер — прямо гроза монстрів.

 Як тільки я підійшов, Баффі, спорожнивши пляшку, почала представляти мене своїм подругам: африканці Чібі, товстунці-азійці Мон та блондинці Саті.Я досі думав, що блондинки всі суцільно красуні, ну або як мінімум симпатяжки, а ось із Саті вийшов облом. Так, із фігурою там усе гаразд: груди солідного розміру, талія без живота і наїдених боків, довгі спортивні ноги в шкіряних ботфортах і шикарний зад у коротких джинсових шортах. Але це якщо дивитися ззаду. Спереду ж на мене дивилися великі відстовбурчені вуха, маленькі бляклі оченята майже без вій, довгий гачкуватий ніс над тонкою лінією губ і гостре підборіддя. Мені навіть спало на думку, чи не є вона найближчою родичкою П'яточки. Але я вмить забив цю думку в найдальший куточок свідомості, тому що це диво, тільки-но побачивши мене, відразу почало пускати бісики своїми бляклими очима й досить напористо приставати — то ніби випадково торкнеться рукою моєї руки, то ніби оступившись притиснеться всім тілом, не надто поспішаючи «відлипнути». Я йшов і подумки хрестився.

 Також перед походом мені представили інших моїх супутників. Баффі виявилася правою — всі як один із обличчями, що свідчили про бурхливе кримінальне минуле. Голені, худорляві, з повним набором відповідних татуювань, та й прізвиська говорили самі за себе. Головного, за сумісництвом Танка, звали Різаний 77, його найближчого помічника, Воїна-мечника — Баку 203, а прізвиська інших у мене відразу ж вилетіли з голови. Наші з ними стосунки не склалися ще з самого початку, як тільки я з'явився.

 — О, всі курочки вже зібралися, можемо починати! — голосно повідомив Різаний своїй братві, побачивши мене.

 Ті голосно загоготали, причому кожен додав до коментаря ще щось своє.

 — Ага, тому півники так заметушилися! — також голосно відповів я, киваючи в їхній бік.

 Ох, як же вони всі підскочили і кинулися до мене! Довелося навіть трохи відступити й витягнути револьвер, щоб уникнути передчасної бійки.

 — Е, ви що, хлопці, ні сіло ні впало налітаєте, як півні?

 — Мля, Різаний, його в натурі треба прямо тут валити! — закричав хтось із натовпу.

 — Але спершу самого призначимо в півні! — вторив йому сусід.

 — Тобто до себе в компанію візьмете? — уїдливо поцікавився я.

 — Ні, народ, та він, здається, взагалі без гальм, — заговорив Баку, дістаючи свій меч і при цьому звертаючись до своїх. — Правильно хлопці кажуть: валити його прямо тут і без жодного жалю, нам із таким точно не по дорозі.Але довго я йому говорити не дав, бо теж почав не на жарт сердитися.

 — Це з якими «такими» тобі не по дорозі, га, мордо косоока? — сказав я і штовхнув його стволом револьвера в плече, з кожним словом відштовхуючи все далі й абсолютно не звертаючи уваги на його оголений меч. — А ти сам по життю хто будеш? Ти з однією обоймою проти натовпу мерців стояв? А з мутантами, вдвічі вищими за тебе за рівнем, мах на мах виходив? Та ти ще тільки в сраці був і лайно бачив, коли я з Гунявим та Воротом по данжах бігав!

 — А підтвердити свої слова можеш чи фуфло гониш? — здригнувся Різаний, відсуваючи Баку і стаючи переді мною віч-на-віч.

 — За свої слова відповідаю, — чітко вимовив я йому в обличчя і, понишпоривши у вкладках інтерфейсу Системи, скинув у чат загону коротке відео, де я прикриваю очі мертвому Вороту.

 Народ навколо вмить замовк. Баффі, яка стояла неподалік, почервоніла як помідор, не знаючи, куди подітися і як розрулити конфлікт, що виник на рівному місці. Зрозуміло, що за фактом лідером загону є саме вона, тож усілякі тертя та непорозуміння повинна врегульовувати одноосібно. Але це лише на папері... А якщо відверто, то лідер із неї нікудишній, і ця ситуація чітко розставила всіх по своїх місцях. Та якою б вона не була керівницею, у звичайному житті дівчина залишається моєю хорошою сусідкою, приятелькою, та й... груди в неї просто офігенні. Так що нехай не червоніє, нікому я її в образу не дам. А себе — тим більше.

 — Де це сталося? — вже зовсім спокійним голосом поцікавився Різаний.

 — У міській каналізації, на нижніх рівнях, — не вдаючись у подробиці, коротко відповів я йому.

 — Так ось де він зник! — вигукнув хтось із натовпу.

 Ну ти поглянь, як усі його добре знали, мабуть, дійсно з однієї зграї.

 — Останнім часом тільки й говорив, що вліз не у свою справу і тепер йому не жити, — випалив Баку.

 «Ось чому він хотів утекти! — подумалося мені. — За ним, мабуть, давно вже полювали і тільки в підземеллі за допомогою Женця нарешті наздогнали». Значить, це через нього тоді стільки народу поклали. Може, підкинути Степанову цю інформацію до роздумів? Хоча краще не треба, це його пряма робота, за яку він непогані гроші отримує, ось нехай сам і здогадується. А я краще притримаю цю інфу на всяк випадок, може, знадобиться колись у майбутньому.

 — Ну що ж, згинув і згинув, мир його праху, всі там будемо. Між нами-то як тепер? — запитав я.