Частина 4

 Ой, відчуваю, сьогодні наріжуться наші жіночки до свинячого вереску, треба швидше тікати з дому, інакше доведеться розводити всіх по хатах, а це ой яка невдячна справа.

 Розмірковуючи таким чином, я витягнув свою збитошницю з купи речей і вже хотів попрямувати до виходу, як під ногою щось забряжчало. Зацікавившись, нахилився над купою і, відкинувши щось схоже на скатертину, витягнув дивний струнний інструмент грушоподібної форми із сильно загнутим на кінці грифом і безліччю струн. Я спеціально перерахував їх — виявилося дев'ятнадцять. Річ у тому, що в колишньому житті я деякий час захоплювався грою на гітарі й у виконанні деяких пісень, особливо категорії «романтик», навіть досяг успіху. Тому й зайнявся цим не з особливої любові до музики, а щоб загравати до дівчат, які завжди були великими шанувальницями хлопців, котрі хоч трохи вміють бринькати на гітарі. Спробував провести пальцями по струнах знайденого інструменту. Звучання трохи м'якше, ніж у гітари, але чомусь занадто глухе. Спробував відтягнути струну — вийшло в рази голосніше. Значить, грати потрібно, злегка відтягуючи струни вгору, а не просто бити по них, затискаючи пальцями октави. Складно, звісно, але на трієчку можна дещо виконати, особливо якщо перекрити гру голосом, який у мене від природи добре поставлений. П'яточка, яка потягнулася до струн, відразу отримала по руках — я її знаю, тільки торкнеться, відразу обірве. Потім, схопивши інструмент в одну руку, щоб поцікавитися у тітоньки, а хто це в неї вміє музикувати, невже сама, а іншою вхопивши за білобрисий хвіст ображену малючку, пройшов у гостьову кімнату.

 — Це ж лютня мого другого чоловіка — Еміля! — сплеснула руками тітка Поллі, побачивши мене з інструментом. — О-о, як він грав, а як божественно співав... Від його співу серце розривалося, а від гри ноги самі пускалися в танок.

 Передавши малечу Сама́й і сівши на місце, я взявся бринькати, намагаючись зрозуміти, що зможу на ньому виконати і наскільки інструмент потребує налаштування. Чомусь захотілося згадати старі часи й виконати парочку хороших пісень, тим більше перебуваючи в жіночій компанії. Почувши, що моє брязкання після проб і підкручувань набуває обрисів мелодії, тітонька Поллі помітно пожвавішала і взяла мене в оборот:

 — О-о, невже, молодий чоловіче, ви теж вмієте грати на цьому інструменті?

 — Хіба що на рівні аматора, за якість не ручаюся, і вже тим більше не претендую на лаври вашого покійного чоловіка, — відповів їй, затиснувши кілька акордів і видавши руладу, схожу на мелодію.

 — А нам і не треба, щоб професійно, просто зіграйте для душі. Ці стіни так давно не чули музики. Просимо, зіграйте нам хоч щось романтичне!

 Уся жіноча спільнота і навіть ненажера Вася дружно зааплодували, вимагаючи від мене виконати щось для душі. Я злегка злякався перед спробою зіграти на незнайомому інструменті, але потім, глянувши на блискучі очі напівп'яних дам, зрозумів, що відкрутитися вже не вдасться. І навіть якби я повністю не розбирався в музиці та грі на інструментах, довелося бщось вигадувати. Ну що ж, пані та панове, ви хотіли пісень — їх є у мене!

 Першою для зачіпки пішла:

Завтра прийде до кімнати твоїх друзів небагато,

Вип'єте холодного вина.

Хтось принесе білі айстри, скаже хтось: "Життя прекрасне!"

Так, життя прекрасне, а вона...

А вона, а вона сидітиме сумна,

Буде пити — не п'яніти від дешевого вина.

Я співатиму для неї, аж бринітиме кришталь,

Та хіба зуміє голос подолати цю печаль?

Так у світі повелося: я люблю її волосся,

Я люблю її тонкі вуста.

Та невдовзі прийде осінь, ми всі розбіжимося

По газифікованих містах.

Лиш вона, лиш вона сидітиме сумна,

Буде пити — не п'яніти від дешевого вина.

Моя дівчинко печальна, моя доле золота,

Я продовжую кричати, ніч безмежна і пуста...

 Заспівав на четвірку, грав на двійку, але викликав шквал емоцій. Особливо сподобалася пісня Сама́й, яка дивилася на мене широко розплющеними очима, ніби вперше побачила наживо. Ну а я, розгулявшись, заспівав для малечі завзяту пісню:

Ти казала в понеділок

Підем разом по барвінок,

Я прийшов, тебе нема,

Підманула-підвела.

Ти ж мене підманула,

Ти ж мене підвела,

Ти ж мене, молодого,

З ума-розуму звела.

Дівчатка, взявшись за руки, задали такого жару, так закружляли по кімнаті, ще й під щасливе верещання П'яточки, що, не розрахувавши траєкторії, на повній швидкості врізалися в шафу. Результат: у Самі — шишка на лобі, у П'яточки... Цей момент зробив мій вечір, підвищивши градус настрою до найвищих позначок. Тому що підсумком зіткнення малої з міцною деревиною став здоровенний фінгал під оком. Причому вискочив миттєво з усіма зовнішніми ефектами, властивими хорошому бланшу — від синяви до набряклості, яка практично заліпила праве око. Поки я заходився сміхом, дивлячись на миттю згаслий настрій малої, встиг зробити з пів сотні фоток по внутрішньосистемній камері з різних ракурсів.

 Потім запропонував повторити пісню на біс, чим ледь не довів П'яточку до істерики. Почувши мою пропозицію, вона кинулася шукати допомоги у Сама́й, смикаючи її за сукню, щоб дівчина хоч якось вплинула на мене, вмовивши не виконувати такий небезпечний мотив, від якого в неї ні сіло ні впало з'являються жахливі синці на обличчі. П'яненька Баффі, побачивши таку «красу» на обличчі П'яточки, відразу ж запропонувала свою допомогу як цілительки, взявшись позбавити малу синця. Але я не дозволив, мотивуючи це не зовсім тверезим станом дівчини, який у разі найменшої помилки може призвести до появи другої гематоми, вже під лівим оком. П'яточка, почувши, що сусідка може наврочити їй другу фіфу, через яку вона практично перестане бачити, вмить опинилася у Сама́й на колінах і, згорнувшись калачиком для надійності, сховалася мармизу в її руках, щоб нікого не бачити й щоб ніхто не міг дивитися на неї, аби уникнути нових неприємностей.