Частина 3

 Тому наш непоказний екіпаж повільно котився нічним містом у супроводі величезної купи кульок та компанії щасливих і галасливих дівчат, які сміялися і розмахували руками з приводу й без. Ну що ж, за загальними підсумками вечір можна назвати вдалим, попри цілу низку дрібних інцидентів, але з ними було навіть веселіше. Тож я вже не міг дочекатися, коли вляжуся у своє м'яке ліжко — і тільки нехай хоч хтось спробує мене розбудити...

 Доклигали без пригод, і щойно візник зупинився навпроти будинку, я чимшвидше почав висаджувати моїх розпалених нічною поїздкою, невгамовних пасажирок. Коли всі опинилися на твердій землі, візник, отримавши оплату, пошкандибав геть. Щойно ми дружною юрбою ступили на бруковану стежку, що вела до ганку, я раптово зупинився і звернувся до П'яточки, яка ледь шкутильгала переді мною:

 — П'ятко, ану почекай, я тут згадав, що у мене є для тебе сюрприз!

 Як ішла геть знесилена, так за секунду відразу перемінилася. Спина вирівнялася, очі заблищали, ручки стиснула від передчуття, але стрибати й верещати не поспішала, пам'ятаючи попередній «сюрприз». Самая з донькою теж зацікавлено зупинилися і втупилися в мене поглядами, чекаючи, що я цього разу викину. Я ж, граючи за минулим сценарієм, засунув руку в праву кишеню і почав повільно витягати її назад.

 — І хоч ти неабияк попсувала нам нерви за сьогоднішній вечір, та й узагалі по життю повністю відморожена, а ще — засранка, гадина, нечупара і неслухняна шибениця, а також...

 — Еешику, вже перебір, — нагадала Самая.

— М-да, але ми з тобою все одно які-не-які дружбани...

— Стрілку!

 — І десь місцями, в деякі моменти, особливо коли ти спиш, я навіть тебе трошки люблю... Тому у мене для тебе ось... па-пам!

 І я, витягнувши руку з кишені й без зайвих зволікань розтиснувши кулак, показав невеличкий скляний виріб у вигляді усміхненої жаби, виготовлений із великою майстерністю та прискіпливістю до деталей. До всього іншого, у земноводної був білявий чубчик, невідомо для чого прироблений (але для мене — якраз у тему), та ще й з-під верхньої губи в неї стирчав самотній зуб, що надавало виробу геть комічного вигляду. Я натрапив на неї в сувенірній крамничці, коли йшов від колеса огляду, де розібрався з нещодавнім кривдником, і вона мені так сподобалася, що я відразу ж купив її, не торгуючись.

 — Її звуть П'ятка, і вона тепер твоя! — додав я, чекаючи, що ж буде далі.

 Побачивши подарунок, вона спочатку недовірливо поглянула на мене, потім обернулася до дівчат — напевно, чекаючи від них підтвердження, що все, що відбувається, це справжня реальність, а не просто чудовий сон. Потім тремтячими ручками потягнулася до іграшки, обережно взяла її, притиснула до грудей і, схлипнувши, заревіла, та ще й на всю вулицю. А далі — ще гірше. Чомусь упала на коліна, розпластавшись, як та сама жаба, і склала ручки перед собою долонями вгору, на яких сиділа радісна квакуха. Дивлячись на скляну фігурку, мала розридалася вже зовсім гірким плачем, ніби та корчилася в передсмертних судомах.

 Я стояв ошелешений, дивлячись на ревуче дівчатко, і зовсім нічого не розумів. Подивився запитливо на Самаю з донькою, мовляв, що не так? Але вони були не менш здивовані, ніж я.

 — А чого ви дивитеся? Нормальна ж жаба, он і посміхається навіть... — невпевнено промовив я, щоб хоч щось сказати.

 — Сам, якщо ти зможеш виховати так само й П'яточку, я за життя поставлю тобі пам'ятник!

 Отак жартуючи між собою, ми підійшли до ґанку. Самая відчинила двері, впускаючи радісних дівчаток. Я трохи затримався на сходах, витираючи рукою обслинене обличчя, як раптом за спиною почув знайоме:

 — Вітаю! Мене звати Василь! Допомога потрібна?

 Навіть не обертаючись, я швиденько шугнув у двері, поспішно заштовхуючи всередину дівчину, яка нічого не зрозуміла. Свою квапливість я пояснив дощем, що нібито починався.

 — Я нічого не чую, і, як на мене, там узагалі ніякого дощу немає, а хтось до тебе озивався, — заперечила та.

 — Та ну тебе, хто там серед ночі може бути? Хіба що привиди!

 — І все ж я хочу поглянути на цього привида. Але мені чомусь здається, що там знову оця жандарметка, з якою ти нібито не цілувався. І я її зараз миттю розвію!

 — А я кажу — нікого там немає. Давай уже припиняй влаштовувати сцени ревнощів, люди навколо сплять.

 — Відпусти мене і не смій більше до мене торкатися, розпусний пес! Зараз я твоїй профурсетці всі баньки безсоромні видеру! — Самая розлютилася до такої міри, що мені навіть стало страшно стояти в неї на шляху, тому я швидко відскочив убік, від гріха подалі, пропускаючи свою розгнівану фурію.У раптово відчинені двері влетів Василь, який саме збирався постукати, і тут-таки опинився в обіймах Самаї, що рвалася на вихід.

 — Так ось до кого вона весь час так рвалася! — обурився я. — А я-то думаю, чого це П'яточка гола по вулицях бігає! Та й кому ж за нею доглядати, якщо ти шури-мури з Василем крутиш...

 — Так-так, мене звати Василь! Допомога потрібна?

  Ти вже допоміг, Васю, чим міг. Я тут, розумієш, життям ризикую, а вона ось що чудить! І чоловікові, і мені роги наставляє. І довго це між вами вже?

 — Припини нісенітниці верзти, — своєю чергою обурилася почервоніла дівчина. — Краще скажи: ти що, хотів його в одній лікарняній піжамі на вулиці під дощем залишити?

 — Так немає ж ніякого дощу!

 — А раптом би пішов...

 — Дивись, як вона про свого коханця піклується!

 — Ну все, досить, це вже не смішно, я зараз справді ображуся, — серйозно промовила Самая.

 — Перша почала, ось тепер і май відплату.

 — Але ж не можна залишати його самого на вулиці, тим паче ночі вже холодні.

 — А куди накажеш його подіти? А-а, знаю! Біля себе покладеш, а ми з дівчатками на підлозі в кухні перекантуємося.

 — От дурник, і як накажеш із тобою розмовляти? Тобі треба он із ним разом пройти курс лікування!

 — Ага, хочеш уже від нас двох позбутися? Невже є хтось третій? Ну ти, мати, й ненаситна!