Частина 3

 Тому наш непоказний екіпаж повільно котився нічним містом у супроводі величезної купи кульок та компанії щасливих і галасливих дівчат, які сміялися і розмахували руками з приводу й без. Ну що ж, за загальними підсумками вечір можна назвати вдалим, попри цілу низку дрібних інцидентів, але з ними було навіть веселіше. Тож я вже не міг дочекатися, коли вляжуся у своє м'яке ліжко — і тільки нехай хоч хтось спробує мене розбудити...

 Доклигали без пригод, і щойно візник зупинився навпроти будинку, я чимшвидше почав висаджувати моїх розпалених нічною поїздкою, невгамовних пасажирок. Коли всі опинилися на твердій землі, візник, отримавши оплату, пошкандибав геть. Щойно ми дружною юрбою ступили на бруковану стежку, що вела до ганку, я раптово зупинився і звернувся до П'яточки, яка ледь шкутильгала переді мною:

 — П'ятко, ану почекай, я тут згадав, що у мене є для тебе сюрприз!

 Як ішла геть знесилена, так за секунду відразу перемінилася. Спина вирівнялася, очі заблищали, ручки стиснула від передчуття, але стрибати й верещати не поспішала, пам'ятаючи попередній «сюрприз». Самая з донькою теж зацікавлено зупинилися і втупилися в мене поглядами, чекаючи, що я цього разу викину. Я ж, граючи за минулим сценарієм, засунув руку в праву кишеню і почав повільно витягати її назад.

 — І хоч ти неабияк попсувала нам нерви за сьогоднішній вечір, та й узагалі по життю повністю відморожена, а ще — засранка, гадина, нечупара і неслухняна шибениця, а також...

 — Еешику, вже перебір, — нагадала Самая.

— М-да, але ми з тобою все одно які-не-які дружбани...

— Стрілку!

 — І десь місцями, в деякі моменти, особливо коли ти спиш, я навіть тебе трошки люблю... Тому у мене для тебе ось... па-пам!

 І я, витягнувши руку з кишені й без зайвих зволікань розтиснувши кулак, показав невеличкий скляний виріб у вигляді усміхненої жаби, виготовлений із великою майстерністю та прискіпливістю до деталей. До всього іншого, у земноводної був білявий чубчик, невідомо для чого прироблений (але для мене — якраз у тему), та ще й з-під верхньої губи в неї стирчав самотній зуб, що надавало виробу геть комічного вигляду. Я натрапив на неї в сувенірній крамничці, коли йшов від колеса огляду, де розібрався з нещодавнім кривдником, і вона мені так сподобалася, що я відразу ж купив її, не торгуючись.

 — Її звуть П'ятка, і вона тепер твоя! — додав я, чекаючи, що ж буде далі.

 Побачивши подарунок, вона спочатку недовірливо поглянула на мене, потім обернулася до дівчат — напевно, чекаючи від них підтвердження, що все, що відбувається, це справжня реальність, а не просто чудовий сон. Потім тремтячими ручками потягнулася до іграшки, обережно взяла її, притиснула до грудей і, схлипнувши, заревіла, та ще й на всю вулицю. А далі — ще гірше. Чомусь упала на коліна, розпластавшись, як та сама жаба, і склала ручки перед собою долонями вгору, на яких сиділа радісна квакуха. Дивлячись на скляну фігурку, мала розридалася вже зовсім гірким плачем, ніби та корчилася в передсмертних судомах.

 Я стояв ошелешений, дивлячись на ревуче дівчатко, і зовсім нічого не розумів. Подивився запитливо на Самаю з донькою, мовляв, що не так? Але вони були не менш здивовані, ніж я.

 — А чого ви дивитеся? Нормальна ж жаба, он і посміхається навіть... — невпевнено промовив я, щоб хоч щось сказати.

 А П'яточка тим часом, трохи заспокоївшись, підвелася з колін і, тримаючи жабеня на правій ручці, лагідно погладила його лівою, акуратно торкаючись, ніби гладить живу істоту. Потім кілька разів ніжно поцілувала і, час від часу схлипуючи й шморгаючи сопливим носом, акуратно поклала його в передню кишеньку, наостанок ще сильно і любляче притиснувши обома ручками до мокрої щоки. А в кінці, погладивши саму кишеньку, ніби жаба жива і починає сновигати, опинившись в темряві, кинулася до мене.Я, задоволений собою, підхопив малявку на руки і зі стійкістю самурая почав зносити десятки обіймів і сотні слинявих поцілунків в усі місця мого стійкого обличчя. Я вже було подумав, що на цьому все і закінчиться, але тут на підмогу П'яточці кинулися Сама́я і Самі. В результаті я опинився в обіймах трьох особин жіночої статі, що дещо вибило мене з душевної регуляції.

 — Так, пані, а нумо перестаємо псувати мій із таким трудом вистражданий образ грізного і нещадного стрілка, а то якщо хтось із зомбі побачить, взагалі перестануть на мене нападати, і почнуть обзивати — цілувашкою!

 — Якби я хотіла, щоб це сталося, — промурмотіла Сама́я, додаючи свою порцію ніжних поцілунків.

 — Опам'ятайся, жінко! Це мій хліб! І взагалі, ходімо вже додому, Самі завтра до школи. Хоча, зважаючи на сьогоднішні обставини, могла б і не йти на заняття.

 — Ой, я б не хотіла нічого пропускати без особливої на те причини, потім дуже важко все пропущене наздоганяти. Нічого, ще не дуже пізно, встигну виспатися, — впевнено заявила Самі, відкидаючи мою пропозицію, на яку погодилися б дев'яносто дев'ять відсотків усіх інших школярів.

 — Сам, якщо ти зможеш виховати так само й П'яточку, я за життя поставлю тобі пам'ятник!

 Отак жартуючи між собою, ми підійшли до ґанку. Самая відчинила двері, впускаючи радісних дівчаток. Я трохи затримався на сходах, витираючи рукою обслинене обличчя, як раптом за спиною почув знайоме:

 — Вітаю! Мене звати Василь! Допомога потрібна?

 Навіть не обертаючись, я швиденько шугнув у двері, поспішно заштовхуючи всередину дівчину, яка нічого не зрозуміла. Свою квапливість я пояснив дощем, що нібито починався.

 — Я нічого не чую, і, як на мене, там узагалі ніякого дощу немає, а хтось до тебе озивався, — заперечила та.

 — Та ну тебе, хто там серед ночі може бути? Хіба що привиди!

 — І все ж я хочу поглянути на цього привида. Але мені чомусь здається, що там знову оця жандарметка, з якою ти нібито не цілувався. І я її зараз миттю розвію!

 — А я кажу — нікого там немає. Давай уже припиняй влаштовувати сцени ревнощів, люди навколо сплять.