Частина 2

 Віддавши малечу, яка наполегливо тягла ручку, під опіку дівчини, я підсунув до себе Самі і вже хотів закинути її собі на спину, щоб хоч кінець вистави змогла додивитися, як почув стривожений вигук Самаї. Вона стояла за пару метрів від нас — сама, і розгублено озиралася довкола. Я, схопивши Самі за руку, поспішив до її мами, яка, судячи з усього, загубила дитину.

 — Вона так несподівано рвонула, я навіть отямитися не встигла... — спантеличено говорила та, і такий у неї був розгублений і жалісливий вигляд, що я не втримався й, обійнявши дівчину за талію, цьомкнув у ніс.

 — Не переживай, зараз знайдемо цю маленьку бешкетницю. Далеко вона не могла втекти, он навколо все видно, як на долоні. Нюхом відчуваю, десь тут крутиться.

 І як уже заведено в нашому вузькому колі, я знову мав рацію.

 Спершу нашу увагу привернула якась метушня за завісою на ляльковій сцені. Ляльки почали рухатися якось ривками, а потім вони заходилися цілком по-дорослому матюкатися, після чого серед миготіння різноманітних персонажів з'явилася П'яточчина Мимра, весело смикаючись та іноді пищачи. Люд, який досі дивився виставу досить спокійно, після появи нового персонажа, супроводжуваного добірною лайкою, пожвавився, загудів, а обурені матусі почали прикривати радісно регочучим дітям вуха. А наприкінці над завісою з'явилася задоволена П'яточчина мордаха з усе ще набряклим оком і блискучим зубом на тлі порожніх рожевих ясен.

 — Ой, а там наша П'яточка виступає! — вигукнула Самі, вказавши на подружку, і радісно заплескала в долоні.

 Люд, побачивши усміхнену дитину, взагалі вибухнув реготом, супроводжуваним усілякими коментарями, і не всі з них були схвальними. Один огрядний чолов'яга, що стояв неподалік від нас, побачивши дівчинку, сплюнув на траву і кинув у натовп, ні до кого конкретно не звертаючись:

 — Що за страховисько, ну й ну! Ляльки й то привабливіші будуть за її огидну, набряклу пику.

 — На себе подивися, виродку! — відразу розлютилася Самая, готова вчепитися кривдникові малої в обличчя.

 — Но, но, пані! Я зараз поліцію покличу! Дивись, розвелося всіляких підозрілих осіб, нормальному люду й відпочити ніде! — гучним голосом, аби привернути загальну увагу, заголосив той.

 Я відразу ж відтягнув розлючену дівчину подалі від виродка, примовляючи на ходу:

 — Все-все, заспокойся, ми потім із ним розберемося. Зараз головне — забрати малу, поки знову чогось не накоїла.

 — Тільки цього разу я буду з ним розбиратися! А то знову з'явиться ця противна мадам Суддя і знову забере тебе на якісь дурні громадські роботи.

 — Звичайно, як скажеш, а зараз давай поквапимося. Он, здається, виводять нашу акторку, щоб патрулю ще не здали.

 І справді, з-за дощатої перегородки з'явився літній чоловік, який міцно схопив малечу за тоненьку ручку й тягнув кудись, незважаючи на її опір та спроби вкусити свого кривдника. Самая тут-таки рвонула вперед і одним ударом кулака в обличчя завалила чоловіка на землю, після чого підхопила П'яточку і відбігла мені за спину. Той чи то від удару, чи то, швидше, від несподіванки впав на п'яту точку, хапаючись рукою за обличчя, де розсічена губа знатно залила кров'ю підборіддя. І тієї ж миті дядькові на підмогу з-за тієї самої перегородки вискочила немолода жінка, судячи з віку — його дружина, а за нею молода парочка: миловидна дівчина років двадцяти п'яти та високий худорлявий хлопець у круглих окулярах і з кудлатою зачіскою. Вони допомогли чоловікові підвестися на ноги й тут-таки скупчилися в нього за спиною, усі четверо втупивши в мене стривожені погляди. А може, й не в мене, а на руків’я револьвера, яке я виставив на загальний огляд, підкотивши майку. Так ми з хвилину пограли в баньки, а потім я, широко посміхнувшись, дістав золоту монету й простягнув чоловікові:

 — Гарне видовище, малечі сподобалося, он дрібна навіть взяти участь захотіла!

 — Може, чаю? — запропонував він, невпевнено беручи монету.

 — Дякую, але ні. Он люд чекає на чергове дійство. А як каже моя мама — теж театралка, до речі: «Що б не сталося і хто б не помер, вистава повинна тривати». Сподіваюся, без образ?

 — Без образ. Але хто ти, шановний?

 — Той, у кого немає мети, є тільки шлях.

 Тихо-мирно розібравшись із театралами, ми відійшли на безлюдну галявину, де я вишикував своє бідове сімейство за зростом і заходився давати прочухана:

 — Так, а тепер слухайте мене. Зараз ми прямуємо до пристойного закладу, де в цей момент перебуває безліч порядних сімейних пар із дітьми. Тому Самі як найдисциплінованіша і найорганізованіша залишається стояти на місці, решта — крок уперед!

 П'яточка, дивлячись спідлоба, невпевнено зробила один крок, але, побачивши, що Самая не зрушила з місця, а ще й обурено фиркнула й відвернула від мене голову, виконала ту саму процедуру. Я відразу підійшов впритул до дівчини і, дивлячись зверху вниз, промовив:

 — Тобто, місіс Самає, як бити нещасних театралів, то ви перша, а як показати приклад дисциплінованості та хороших манер дівчаткам, то ви відвертаєте від мене своє гарненьке личко. Я так розумію?

 — Тиран! — вигукнула дівчина, але зробила крок уперед.

 П'яточка, побачивши таку зраду від предмета для наслідування, теж зробила крок уперед, ще й випрямивши спинку.

 — А тепер слухайте мене, пані та... панночки! Тістечка руками не хапати, пальці в морозиво не сунути і, головне, голосно не чавкати й не прицмокувати. А ще — нікому морди не бити без мого особистого дозволу. Останній пункт стосується вас, місіс «Надуті губки».

 — Взагалі-то, правильно не морди, а обличчя... — заперечила дівчина.

 — Обличчя тим більше. Не вистачало ще всією родиною вулиці міста підмітати за хуліганство. Так, якщо всім усе зрозуміло, то дружно рухаємося ген у ту кав'ярню, де грає музика.

 — Диктатор і узурпатор! Свободу вільним жінкам! — знову вигукнула Самая, проте попрямувала у вказаний бік.

 — Самі, ти як найвідповідальніша людина в цій компанії, будь ласкава, наглядай за цією підозрілою особою — ніхто не знає, що вона може витворити наступного разу, а я візьму на себе малу, — довірливо узгодив я подальший план дій із дівчинкою, але так, щоб усі чули. — Загалом, йдіть, займайте столик і замовляйте, що хочете, я зараз повернуся.