Розділ тринадцятий

 Через годину ми галасливою юрбою вивалилися з квартири, вбрані та взуті й готові веселитися до упаду. Самая, незважаючи на прохолодні вечори, одяглася зовсім по-літньому: у білий довгий сарафан із відкритим верхом на бретельках і довгим, до самого стегна, розрізом, крізь який іноді показувалася струнка ніжка в білих босоніжках. Мабуть, сподівалася, що ввечері я буду її обіймати, щоб зігріти. Своє чорне волосся вона зібрала на потилиці в довгий хвіст. Схоже одяглася й Самі, тільки її біла сукня мала верх із комірцем як у сорочки, але без рукавів. І такий же довгий чорний хвіст. Виглядали офігенно. П'яточку одягли в синій комбінезончик-спідничку і такого ж кольору сандалики, червону картату сорочку з коротким рукавом і червону косиночку з візерунком, з-під якої випустили білобрисі хвостики. Тітонька Поллі, побачивши наше щасливе сімейство, мало не розплакалася і, побажавши найкращого проведення часу, довго махала нам рукою.

 — Треба буде влаштувати їй сімейне чаювання з тортом і всілякими смаколиками, — заявила Самая. — До речі, ти стільки всього пообіцяв мені й дівчаткам, а сам маєш уявлення, у скільки тобі це обійдеться? Я — то таке, але перед дітьми буде незручно, якщо не виконаємо все обіцяне. Можу дати тобі частину грошей, якщо треба.

 — Я, звісно, люблю поприколюватися, але те, що я сьогодні перерахував, нам цілком по кишені, й ніяких грошей від тебе не треба. Я ж чітко сказав, що пригощаю. І ще я помітив: ми всі смачно й ситно їмо, але звідки з'являються продукти на приготування — взагалі не в курсі. Так-от, я не хотів би, щоб ти витрачала всі свої гроші на їжу для нас усіх. Ти поки не працюєш і не маєш постійного заробітку, так що економ, ще знадобляться. Скажеш, скільки треба на тиждень на прожиток, — я дам. І до речі, квартира, не рахуючи цього місяця, оплачена на три місяці наперед, так що, якщо що...

 — Я не хочу слухати про «якщо що». І те, що ти дбаєш про мої гроші, мене дуже тішить, але я теж маю честь і гідність і не хочу прославитися нахлібницею, так що купівля продуктів залишається за мною.

 — Але я хочу їсти втричі більше, ніж усі інші, а тут уже ніяких грошей не напасешся, так що частину грошей я все одно тобі даватиму. Тому що я люблю яловичину, а вона дорога, і рибу люблю, вона теж недешева, отже, тут буде по-моєму.

 — Гаразд, із цим згодна. Порахую, у скільки нам виллється твій ненажерливий апетит, і відразу повідомлю тобі.Отак-от, не хочу в них останні гроші забирати, бо якщо щось трапиться, дівчатам треба буде на щось жити, а так просто їм гроші з неба не впадуть.

 У спокійному і статечному ритмі ми дотьопали до кінця вулиці, де я тут-таки зупинив чотиримісний екіпаж із візником. Щоб не пхатися в центр громадським транспортом або, що ще гірше, йти пішки, я заплатив йому пару срібняків, і ми з комфортом покотилися на Великий Ярмарок.

 Через пів години їзди, під час якої мені доводилося міцно тримати П'яточку, бо вона все норовила комусь помахати рукою, чомусь озирнутися назад чи поскиглити, просячи пересісти до кучера і покерувати конячками, — загалом, ні хвилини спокою. Тому, коли вийшли з екіпажу й опинилися перед входом до парку, де й проводився Великий Ярмарок, я поніс малу на руках. Боявся опустити на землю: або вирветься і загубиться у величезному натовпі люду, або хтось випадково розчавить, тому що розміром вона не більша за таксу. Але собака хоч у відповідь вкусити може, а ця своїми трьома нещасними зубками що зробить? Хіба що штанину пожує.

 Для мене подібні заходи не були чимось надзвичайним, бачив і більше, і різноманітніше. Зате жіноча половина нашого так званого «сімейства» йшла мало не з відкритими ротами. П'яточка ж узагалі навіть сама не розуміла, чого їй хочеться більше побачити, тому крутилася як ужалена.

 Пригоди почалися, коли я всім купив цукрової вати і повів у бік гойдалок. Самая їла її, потроху відщипуючи і кладучи до рота, так само, беручи приклад з матері, робила й Самі. А ось для П'яточки прикладів не існувало, тому що від самого початку не зрозумівши, що цю штуку треба тримати за паличку, відразу схопила її обома руками, та ще й влізла мордахою в м'яку, але липку субстанцію. У результаті що руки, що обличчя — усе опинилося в липких і брудних розводах. Поки шукали воду, щоб вимити їй обличчя, на солодкий запах, що йшов від брудної мармизи, прилетіла оса і сіла на щоку. П'яточка через незнання змахнула її рукою, внаслідок чого комаха з помсти вжалила махальницю.

 Реву було... на весь ярмарок! До того ж щока вмить опухла, і набряк повністю заліпив праве око, а верхню губу, навпаки, підтягнув угору, оголюючи частину ясен із єдиним верхнім зубом. Поки Самая заспокоювала дитину, я мало не по землі катався від сміху, побачивши опухлу П'яточку. Нарешті, заспокоївшись під суворим наганяєм від дівчини, я виловив у натовпі цілителя із Системних, і той за просто так зняв біль від укусу. А ось набряк сказав краще не чіпати — до вечора повинен сам розсмоктатися. З таким його твердженням я був цілком і повністю згоден, тому, потиснувши руки, ми розійшлися, задоволені один одним.

 — Міг би й наполягти, щоб зняв набряк, — вичитувала мені Самая, акуратно миючи укушене обличчя малечі. — Ні, тобі хочеться потішитися над бідолахою! Ось добре було б, якби тебе бджоли покусали.

 — А ми тепер можемо її в кімнату жахів здавати, до вечора солідний бариш отримаємо, — не втримався я від підколу.

 Самая в той-таки час, набравши в долоні води, бризнула на мене, щоб я заспокоївся. П'яточці цей жест, мабуть, сподобався, і вона теж почала сміятися. Але через те, що половина обличчя набрякла, сміх вийшов однобоким, ніби у дволикого Гарві Дента з фільмів про Бетмана, тільки на ліву сторону, і виглядало це настільки кумедно, що я просто впав задом у траву, знемагаючи від дикого реготу. Навіть дівчина не втрималася від посмішки, втім, прикриваючи рот рукою.

 — Ой, не можу, здається, я собі живіт надірвав... Тільки заради цього моменту варто було піти на ярмарок.