Частина 5

 — Ура! — вигукнула Самі, підхоплюючись зі стільця.

 — А як же?.. — тихо запитала Самая, очима вказуючи в бік спальні.

 — Самі, а скажи-но мені, що зараз робить П'яточка? — запитав я у дівчинки.

 Та відійшла трохи назад, так щоб став видимим коридор, з хвилину розглядала щось там, а потім, приклавши долоню до рота, тихо прошепотіла:

 — Здається, підслуховує.

 — Ну що ж, зараз будемо вчити її робити правильний вибір, — промовив я до Самі, а потім голосно оголосив список сьогоднішніх справ. — Отже, вирішено: всі ми йдемо сьогодні на ярмарок, але... тільки ті, хто зараз обідає як всі нормальні люди за цим столом. Тобто — я, Самі та Самая. Ну а ті, хто не бажає сидіти з нами за одним столом, мабуть, нас не люблять і не хочуть бачити, тому ми можемо їх і не брати.  

 Я зробив паузу, прислухаючись, чи немає якихось рухів у кімнатах. Поки тихо. Ну тоді зайдемо з козирів.

 — Тоді, якщо всі, хто йде зі мною на ярмарок, зібралися, хочу коротенько розповісти, що ми там будемо робити, щоб не плутатися. Спершу йдемо на каруселі, де Самі покатається на конячках або на слоненяті, це вже на її вибір, і там я куплю всім смачну, солодку цукрову вату...

 — У-у-у-у-ю! — долинуло тоненьке завивання звідкись із глибин коридору.

 Я зробив знак дівчині, щоб вона не реагувала.

 — Потім ми покатаємося на колесі огляду, де на самій висоті можна побачити все місто і, можливо, навіть вдасться розгледіти наш будинок і тітоньку Поллі у вікні. А потім я поведу всіх у найкращу кав'ярню, щоб наїдатися найсмачнішими тістечками й величезними порціями холодного та солодкого морозива!

 — І-і-і-і-і!! — завивання почало набирати обертів.

 — А потім ми ще трохи погуляємо, я куплю всім по кульці. Яку ти хочеш, Самі?

 — Жовту, як сонечко! — вигукнула та, дивлячись на мене палаючими очима.

 — Самі куплю жовту, як сонечко. Самаї — червону й гарячу, як її палке серце...

 — А собі? — промурмотіла дівчина, обійнявши мене за голову, зовсім розтанувши від моїх слів.

 — Поб'ю продавця і заберу собі всі кульки. А потім ми сядемо в красиву карету, запряжену двома конячками, чорною і білою, і будемо кататися нічним містом, махаючи всім перехожим.

 — Е-е-е-е-е-г-е-ге!!! — завивання перейшло в доброякісне гучне ридання, а слідом за ним з'явилася і сама господиня.

 Вона тупала худенькими ніжками по підлозі в одних трусиках і маєчці з однією спалою бретелькою, що оголювала кістляве плічко. Лівою рукою мала витирала заплакані оченята, а в правій тягнула бідну Мимру.

 Продовжуючи ревіти, вона підійшла до столу і, зупинившись біля мене, пускаючи соплі й захлинаючись від плачу, почала витирати ліктями мокрі очі, у проміжках між цими рухами поглядаючи на мене в очікуванні вироку. Тут першою не витримала Самая і кинулася витирати їй ніс хусткою, паралельно вмочуючи нею струмки сліз.

 — Дядько Еех?..

 — Просто Еех, я ще дуже молодий, всього на пару років старший за тебе і набагато молодший за твою матір...

 — Зараз хтось буде ревіти разом із П'яточкою! —[попередила Самая.

 — Еех, а хіба тобі не шкода П'яточки? — не вгамовувалася Самі.

 — А її що, хтось побив, чи голодом морить? Чи в неї немає в що одягнутися, а може, вона ходить брудна і смердюча? Ні.

 — Вона хоче з нами на ярмарок.

 — У-у-у-у!

 — Тобто слухатися вона не хоче, поводитися як нормальні люди не бажає, і навіть сісти з нами за стіл і пообідати як дружна сім'я їй теж не до вподоби, а як на ярмарок — то починає істерики влаштовувати. Ти вважаєш це правильним?

 — Але вона ж маленька...

 — Ти не набагато старша за неї, як на мене, але чомусь так себе не поводиш. Чому, Самі?

 — Я не хочу засмучувати маму, бо я її люблю.

 — Ну а П'яточка, мабуть, зовсім мене не любить, бо їй байдуже, засмучуся я чи ні.

 — І-і-і-і-і! — новий напад ридань і сопель, з якими Самая вже не знає, що й робити.

 Але дивлюся — попри істерику, підійшла до мене, обійняла за ногу і, сховавши обличчя, продовжує скиглити. Відчувши, що можу піти на ярмарок із повністю промоклими штанинами (запасних немає), відразу відриваю малу від ноги.

 — Так, ану перестала ревіти, пішла у ванну, вмилася, витерла обличчя і вже в нормальному вигляді з'явилася до мене, — віддав я їй розпорядження суворим голосом.

 Зрозуміла. Відразу замовкла, але, все ще шморгаючи й хлюпаючи носом, побігла у ванну. Ну і як зазвичай, Самая кинулася за нею, щоб допомогти і, звісно, посюсюкати. Ну а поки їх не було, ми з Самі гарненько наїлися, і я, розвалившись у кріслі, почав чекати свою істеричку.

 Хвилин за десять дівчина винесла її на руках і, опустивши на землю, легенько підштовхнула в моєму напрямку. Малеча, уся опухла й червона від плачу, засунувши вказівний палець у рот, боязко підійшла і зупинилася за пів метра від мене.

 — Ну що, земноводна, слухатися будеш?

 — Еех, а людина не може бути земноводною, — заявила Самі.

 — Як це — не може? А ти поглянь на П'яточку: начебто стоїть на землі, а виливає з себе потоки рідини. Он у мене вся штанина промокла, у твоєї мами — хустка, плюс сукня на плечі. А скільки рідини залишилося у ванні, навіть боюся уявити. Ну то може вона бути земноводною чи ні?

 Самі впала в ступор, дивлячись то на дитину, то щось згадуючи у себе в голові. Ну а я продовжив розбірки:

 — То що — слухатимеш? — [П'яточка] ствердно киває.

 — Бешкетувати і влаштовувати істерики перестанеш? — киває.

 — Тоді пішла і швидко викинула свою коробку... Ну, або покладеш туди, куди Самая скаже. А потім сідаєш за стіл і швидко їси. Разом миємо посуд, як блискавка одягаємося і поспішаємо на ярмарок, тому що часу обмаль, а у нас ще стільки всього заплановано.

.Поки Самая годувала дитину, ми з Самі перемили весь брудний посуд, викликавши сльози розчулення на обличчі дівчини, а потім пішли по черзі вмиватися й переодягатися. Хоча слово «одягатися» зводилося для мене до того, щоб накинути нову темно-вишневу футболку, випустивши її поверх штанів, і ще раз гарненько почистити брудні кеди, які я і взув. Може, дійсно треба було купити той костюм, а до нього — пристойне взуття, а то з красунею Самаєю буду виглядати як пацан, що прибився збоку. Ну та нічого, діло до вечора, а темрява все приховає.