Розділ 4

 Очі розплющилися самі собою. Який, до біса, Василь? Звідки?!

 Обертаюся, дивлюся — стоїть оно, диво в лікарняній піжамі, босе, і посміхається мені якнайщиріше, такою дружньою посмішкою. А ззаду у відчинені двері заглядають Самай із донькою. Внизу ж, на рівні плінтуса, стирчить шматок білявої голови П'яточки, яка, щойно я повернувся, одразу зникає.

 — А він що тут робить? Хто його впустив? — питаю своїх домашніх.

 — Його тітонька Поллі привела, каже, що тебе питав, — пояснила дівчина.

 Тут-таки підхоплююся і, хапаючи Васю за комір, як був — в одних трусах, веду його вниз з’ясовувати стосунки з тітонькою. А та вже чекає біля своїх дверей, сподіваючись підслухати, що це за дивний відвідувач до мене з'явився.

 — Тітонько Поллі, навіщо ви пускаєте в дім усяких підозрілих осіб?

 — Але ваш… е-е… знайомий так ввічливо поводився, був такий наполегливий і переконливий. І ще… такий нещасний.

 — А ще він проходить лікування в установі для душевнохворих! І якщо ви будете пускати в будинок кого попало, не попередивши мешканців, то все це може погано закінчитися! І для вас, і для нас.

 — Ой! Невже такий пристойний і вихований джентльмен може бути маніяком? — тітонька від переляку навіть рота прикрила.

 Я хотів був сказати, що так! Уже десятьох людей сокирою зарубав! Але потім вирішив не лякати бідну жінку й просто повідомив, що він абсолютно нешкідливий. Проте через нестійку психіку щодо зовнішніх чинників і непристосованість до реалій сучасного життя в нього потік дах, тож цей громадянин потребує стаціонарного лікування. Тітонька, вражена моєю зарозумною тирадою, одразу ж сховалася за дверима своєї квартири.

 А я зв'язався по внутрішньому чату з Анею і повідомив про інцидент, що стався. Дівчина відразу відповіла, що зв'яжеться і з клінікою, і з патрульною поліцією. Треба тільки пів години почекати, і за втікачем приїдуть ті, хто потрібно.

 Мені було лінь повертатися до себе, тому ми сіли з Василем прямо на ґанку хто в чому був — я в одних трусах, він у піжамі. Через хвилину до нас спустилася Самай, принесла мені штани і по склянці холодного лимонаду обом.

 Патрульні разом із каретою швидкої допомоги, як і обіцяли, з'явилися за пів години й ввічливо завантажили втікача в закритий екіпаж. При цьому він із такою тугою в очах дивився на мене і так жалісливо повторював: «Це ж я — Василь! Може, чимось допомогти?», що тітонька Поллі, яка вийшла подивитися, що за збіговисько влаштувалося біля її будинку, вся в сльозах кинулася назад до себе. Я ж був непохитний — до всього іншого, мені ще божевільного в хаті не вистачало.

 На ратуші відбило другу годину дня, і я з чистою совістю пішов досипати.

 Уже остаточно прокинувся о четвертій вечора. Потягнувся, позіхнув, почухався і сів на ліжку, розмірковуючи, чим би зайнятися далі. Для початку прислухався, чи не твориться якогось безладу в будинку, поки я заслужено відпочиваю. Начебто все тихо, тільки з дитячої доноситься приглушений сміх. Як для двох малолітніх дівчаток, одна з яких — П'яточка, надто тихо. Де гуркіт перевернутих меблів, дзвін розбитого посуду та інше? Ні, занадто підозріло, треба перевірити.

 Встаю, тихо підходжу до дверей і обережно відчиняю їх. У коридорі все чисто, ніяких слідів повені або пожежі не видно. Виходжу, озираюся. Двері в сусідню кімнату злегка прочинені. Одним оком дивлюся в щілину і бачу, як з-під ліжка стирчать ноги Самі — вона про щось балакає з моєю малою, при цьому час від часу хихикаючи. І хоча П'яточка у відповідь тільки гукає і акає, але, на диво, обидві прекрасно розуміють одна одну. Ну що ж, раз знайшли спільну мову і за ними не треба наглядати, піду-но я пошукаю Самай, може, випрошу щось поїсти.

 На кухні дівчини не було, зате з ванної доносився плескіт води — ага, вона, мабуть, купається. В голові відразу ж промайнула хлоп'яча думка — ось було б цікаво за нею поспостерігати! Але я відразу ж відкинув подібну дурість і просто постукав у двері.

 — Входь, відчинено!

 Самай уже, напевно, прийняла ванну, тому що, стоячи під душем, просто змивала з себе залишки піни. Стояла дівчина, повернувшись спиною в мій бік, надавши можливість споглядати свої карколомні принади, які апетитно вигиналися під струменями води. Я заледве не вдавився слиною, і, хоч був у самих трусах, про всяк випадок прикрився.

 — Чогось хотів? — запитала вона, так і не повернувшись. І з чого вона взяла, що це саме я увійшов?

 — Мамочко, а П'яточка обкакалася і малює какулями по стіні! — промовив я писклявим голосом.

 — Зовсім не схоже, і вже точно не смішно! — суворо промовила Самай, вимикаючи воду й нарешті повернувшись обличчям до мене.

 — Ох, йо-майо! — вигукнув я від несподіванки й чомусь різко відвернувся.

 — А ти чого це від мене відвертаєшся? Невже я така неприваблива?

 — Тому й відвертаюся, що занадто приваблива, а в нас повний будинок дітлахів і тонкі стіни — можуть почути те, що їм поки зарано чути.

 — Якщо ти зараз зачиниш двері, то ми постараємося зробити все настільки тихо, наскільки це можливо. Так, щоб дівчатка нічого не почули, — прошепотіла дівчина, підійшовши до мене впритул.

 — Ой, щось мене мучать прикрі сумніви, — похитав я головою. — Тому, якщо що — виправдовуватися перед малечею будеш ти!

 — Мені здається, що хтось у нас тут занадто самовпевнений. Дивись, якщо облажаєшся…

 — А я ніколи й не говорив, що є неперевершеним коханцем, просто мені відомий із минулого разу темперамент однієї симпатичної смаглявки. А щодо «облажаюсь»… То мені й п'яти хвилин вистачить, щоб отримати задоволення, а ти, якщо не встигнеш, можеш себе хоч мочалкою доводити до завершення, я не при ділах!

 — Ах ти ж скотина! Зараз я тебе цією мочалкою… Ай, відпусти!

 У результаті все сталося так, як я і передбачав. Десь за пів години у двері застукала Самі, схвильована криками матері й мало не крізь сльози благаючи відчинити, щоб переконатися, що з «улюбленою матусею» все в порядку. Довелося швидко заскочити в труси і йти відкривати, бо Самай, спершись спиною об стіну, важко дихала, дивлячись у стелю, і ніяк не реагувала на заклики доньки. Я для чогось схопив мочалку, відкинув гачок на дверях, які відразу розчинилися, і у ванну залетіла перелякана дівчинка. Озирнувшись і побачивши свою дорогеньку матусю, вона відразу кинулася до неї і, смикаючи за рушник, заголосила: