Частина 3

 Підбігши до мене, вже готового підхопити малу на руки й перетерпіти чергову порцію обіймів та слинявих поцілуночків, П'яточка не стала лащитися, як зазвичай. На моє величезне здивування, вона, схопивши правою ручкою мою долоню, ліву повернула догори й почала простягати в мій бік, ніби щось випрошуючи. Що це, питається, за незрозуміла хрінь коїться?

 — Здрастуйте, народ! — радісно вигукнув я. — Що, не чекали? А я приперся!

 — Це одна з тих, що вчора тебе забирали? — замість привітання холодно запитала дівчина, вказуючи на двоколісний візок, який саме від'їжджав.

 — Увечері забрала, вранці повернула. Сервіс на вищому рівні!

 — Ви цілувалися? — відразу питання ребром крізь примружений, оцінювальний погляд. Ось воно що!

 — З ким цілувався? З лягавою! Ну ти даєш, матінко… Ні, звичайно, з якого переляку мені з нею цілуватися? — я змонтував надзвичайно здивоване обличчя.

 — Я бачила! Ви цілувалися в губи! — ледь не зірвавшись на крик, заявила вона.

 — Та не було ніяких поцілунків, тобі примарилося! Он у П'яточки запитай, вона не дасть збрехати, — а та, не звертаючи ні на що уваги, продовжувала тягнути до мене відстовбурчену долоньку, при цьому аж підстрибуючи від нетерпіння.

 — Точно не цілувалися? — вже почавши сумніватися, але все одно бажаючи повністю переконатися, не відставала Самай.

 — Та кому я нафіг потрібен! — підвищив і я голос. — Он брудний увесь, смердючий… Прокляття! Ще й штани порвав — знову нові купувати! До речі, а що це з малою? Чого вона руку мені тягне? Ви що, поки мене не було, жебрати вчилися? Справа, звичайно, потрібна, ніхто не знає, коли знадобиться, тим паче з такою непоказною П'яточкіною мордахою — є всі шанси взяти чималий куш. Але мені здається, поки зарано про це думати. Начебто всі живі-здорові, одягнені та взуті, чого ще треба?

 — Це їй Самі розповіла, як мій чоловік, часто зустрічаючи нас зі школи, дарував доньці якісь маленькі подаруночки, всілякі милі дрібнички. Ось П'яточка, наслухавшись її розповідей, теж чекає від тебе подарунка.

 — А-а-а, ось воно що! П'яточка хоче подаруночка? — я ляснув себе по лобі.

 — І-і-і-я! — аж завищала малючка, почувши від мене довгоочікуване слово, і водночас аж задриґала ніжками від нетерпіння.

 — Ну звичайно ж, у мене є подаруночок для такої слухняної і хорошої дівчинки, — мало не наспівуючи, промовив я, доводячи малу практично до несамовитості. — Але де ж він? А-а-а, знаю, він у мене в кишені. Зараз я його дістану, і ми разом подивимося, що ж таке дістанеться П'яточці.

 Ух, як її накрило від очікуваного сюрпризу! Оченята горять, тонкий вереск переходить на ультразвук, а саму мотає з боку в бік, як наркомана під час ломки. Ну а я повільно запускаю праву руку в кишеню і так само повільно дістаю звідти щось затиснуте в кулаці. Малючка, видавши черговий блаженний вереск, щасливо заплескала в долоні. Я ж, злегка зігнувшись, тягну стиснутий кулак до її обличчя, наближаючи кульмінаційну мить. Вона хапає ручками кулак, намагаючись розтиснути його й радісно верещачи, але я не розтискаю пальців, поки рука не опиняється під самим носом у малечі.

 — Так що ж там у мене для П'яточки… А ось що у мене для П'яточки! — і я формую з кулака дулю й тикаю їй прямо під ніс. — Гарний подаруночок? На тобі ще один!І друга дуля тикається їй прямо в око.

 Настрій у дівчинки відразу падає до нуля, і вона, вирячивши вмить намоклі очі, зиркає на Самай, збираючись влаштувати істерику. Ні, мила, навіть і не думай. Я прийшов втомлений і злий, а за такого розкладу краще поводитися тихо.

 — Ану швидко пішла додому! І якщо ще раз побачу тебе на вулиці в такому вигляді — зніму ремінь і перетворю твій хирлявий зад на криваве шмаття! — рявкнув я, та так несподівано, що підскочили обидві.

 Мала намагається стрибнути на руки до дівчини, але я перегороджую їй дорогу, хапаю за вушко, незважаючи на болісне шипіння, повертаю її в бік будинку і легеньким копняком підштовхую в потрібному напрямку.

 — І навіть не думай лізти скаржитися до Самай, інакше відправлю її додому, і ти більше ніколи з нею не побачишся. А тепер геть: на горщик, потім у ванну — мити зад і чистити зуби. І щоб я тебе цілий день не чув і не бачив!

 П'яточка, голосно ревучи, кинулася в бік відчинених вхідних дверей. Залетівши в хол, вона підбігла до сходів і, смішно перебираючи худенькими ніжками, почала підійматися нагору.

 — Тобі треба голову лікувати, Стрілку! — сумно зітхнувши, промовила дівчина, яка спостерігала за цією сценою збоку, але, що найголовніше, розсудливо не втручалася.

 — А чого там лікувати? Там як у пісні: «Тільки небо, тільки вітер, тільки радість попереду». Ти мені краще скажи, чому вона в тебе одна по вулиці бігає, та ще й напівгола? А якби під колеса екіпажу, що проїжджав на великій швидкості, потрапила? Або знову нагрянули літуни? Та навіть підлітки, що проходили повз, могли її легко образити — штовхнути або ще щось гірше. Це коли я поруч, вона така смілива, а насправді — всього лише жалюгідне облізле кошеня, яке може лише, забившись у куток, безпорадно шипіти й тремтіти від страху.

 — Вибач, Стрілку, але стежити за нею, коли тебе немає вдома, це надзвичайно складно. Начебто сидить собі спокійно, грається з лялькою або бавиться з Самі, але не встигнеш озирнутися, а її вже немає. Це я втретє за нею вибігаю. О шостій як прокинулася, так і вилітає на вулицю. І наче ж усі двері зачинені на ключ, а вхідні взагалі для неї занадто важкі, самій відчинити не під силу, але при цьому примудряється опинитися зовні, та ще й посеред дороги! Хоча я щоразу намагаюся пояснити, що по дорозі ходити не можна.

 — А як тоді вона опинилася на вулиці, якщо все навколо зачинено? Може, через вікно… Хоча навіть якщо з першого поверху стрибне, то як мінімум наб'є синців і ґуль, та на вигляд ніби ціла.

 — Я й сама гублюся в здогадках. Спершу, як вона зникла, я весь будинок обшукала. Розбудила і Баффі, і тітку Поллі — вже зневірилися знайти, поки сусідка заледве не притягла її до наших дверей, так вона брикалася і вищала як несамовита. Ледве заспокоїла, сказавши, що якщо поспить ще трохи, то вже й ти прийдеш. Начебто повірила, вляглася між мною і донькою, але варто було мені трохи задрімати, як її вже немає. І головне — вислизнула, нікого не розбудивши, хоча і я, і Самі спимо дуже чутливо.