Частина 4

 — А хіба він працює?

 — Так, це внутрішньосистемна опція, а зв'язок проходить через зовнішні ретранслятори. Тому з ним час від часу трапляються перебої, як-от у нашому випадку.

 — Гаразд, гаразд, а що там з умінням? Є в наявності?

 — Хвилинку!

 Тік-так, тік-так...

 — Є! Шостий рівень. Двісті золотих, але за сто вісімдесят можна сторгувати!

 — У кого скільки?.. У мене сто двадцять сім!

 Виявилося, що це тільки я такий багатий, інші ледве назбирали тридцятку на всіх. І що вдієш?

 — Слухай, а інших способів зв'язатися з продавцем не існує?

 — Всередині аукціону можливе листування, але воно там обмежене і платне. Напевно, щоб користувачі порожніми балачками не забивали сервери.

 — Спробуй написати йому. І якщо вийде, то водночас опиши наше становище — нехай підіймає галас.

 І в цей момент знову почулося остогидле скрекотання. От злий пес!.. Як же невчасно. Треба було відразу за Гунявим рвати, а не розмови розводити. І як тепер викрутитися?

 — Давай я стану на передній рубіж! Він схопить мене і на деякий час відволічеться, а ти тоді зможеш здійснити задумане! — раптом запропонувала Олівія, увігнавши мене мало не в ступор.

 Ну й баби пішли!.. Мужики он біля стінки туляться, тремтячи від страху, а дівки — хоч і лисі, а заради них життям готові пожертвувати. Як це так?

 — Зачекай! Встигнеш здохнути, — зупинив я її й, примружившись, запитав: — А чи немає у тебе гранатки?..

 — А як же... агрегати?..

 — Бенічка потім полагодить, він же талантище!

 — Лови в рюкзак.Тріск тим часом наблизився.

Свист, шелест між трубами... А-а, на! Гранатку!..

 Ба-бах! Рвонуло серйозно, не по-дитячому. Вибухом порозкидало всілякі залізяки впереміш із бетонною крихтою, схожою на шрапнель, і підняло густі клуби їдкого пилу всюди, де лиш було можливо. І посеред усього цього нарешті пролунав такий радісний і довгоочікуваний вереск невидимої тварюки, який, до того ж, швидко віддалявся.

 Олівія радісно кинулася мені на шию, але за мить, згадавши, що вона не «така», відразу ж відсторонилася і просто поплескала по плечу.

 — Мені вдалося зв'язатися з продавцем, і він згоден на знижку, яку ми просимо, але ставить зовсім уже неприйнятні умови! — крізь клуби пилу до мене підійшла Чіка і прокричала все це в моє напівзакладене вухо.

 — А те, що нам тут скоро триндець — написала?

 — Так, але він не вірить. Каже: виплутуйтеся зі своїх проблем самі.

 — Ось гнида! Ну нічого, якщо виберемося, я з ним обов'язково розберуся. То чого він хоче такого неприйнятного?

 — Він хоче... фото...

 — Чого, кого?.. Говори швидше, я не впевнений, що ця тварюка скоро не повернеться!

 — Він хоче фото моїх... моїх грудей.

 — Тільки це? А я вже подумав — хтозна-що... То давай швидше, роби знімок, і підемо всиплемо клятій тварюці!

 — Гей! Що значить «тільки це»?.. Взагалі-то «це» — моє особисте... А якщо він ці світлини в загальний чат викладе?

 — Ну, мала, тут уже вирішуй сама, я не буду тебе змушувати... Принаймні у нас є ще дві гранати, використаємо їх. Тільки боюся, щоб від повторних вибухів тут усе не завалилося, поховавши й нас заодно.

 — Добре, я згодна... Тільки я не можу сама себе сфотографувати, а дзеркала немає.

 — Он Зерга попроси, або краще Олівію — вона все-таки дівчина... майже.

 — Зерг потім цілий рік усім хвалитиметься, що бачив мене напівголою, а Олівія... вона так дивиться... Загалом, я не хочу, щоб вона це робила.

 — Ох, гріхи мої тяжкі. Добре! Давай усе зробить безстатевий і німий стрілок Еех, е-ех!

 Вона відразу ж розстебнула подаровану мною куртку, показавши свої досить непогані принади. Я миттєво зробив пару знімків і скинув їй на пошту, яка тут внизу, між нами, чомусь працювала. Як потім мені пояснила Чіка, це через те, що ми перебували в одному загоні, і сама Система забезпечувала нас комунікацією. Я подумав: якщо виберуся, пораджу Ані саме для таких випадків тримати нагорі зв'язкового, який значиться в паті.

 — Все! Уміння у мене! — вигукнула Чіка. — Кому кидати?

 Вона застигла в нерішучості, адже вміння підходило і мені, і Олівії, але остання була її наставницею і сокланом. Потім я краєм ока помітив, як лиса киває дівчині в мій бік, після чого у внутрішньому чаті заблимало віконце пошти.

 [СИСТЕМА] Ви вивчили Уміння: «Поклик Тиші», 6-го рівня. При використанні можна із 60%-ю ймовірністю зняти покрив із противника, що застосовує навички «стелс» й «інвіз». На високих рівнях може збити каст заклинань. Перезаряджання: 4 хвилини.

 — Так-с, а тепер усім підйом! Зброю привести в бойовий режим і повільно рухаємося до сходів. Зерг, штовхни там цих двох, нехай поворухнуться, а то залишимо до бісової матері!

 «Ті двоє», почувши, що їх можуть залишити, опинилися біля сходів першими, ми підійшли лише за кілька секунд. Василь із Беньою, вхопившись за перемички сходинок, почали підійматися одночасно, штовхаючись і заважаючи один одному.

 — Наступною йдеш ти! — звернувсь я до Олівії. — Приймаєш своїх стажистів і готуєш позицію. Якщо за хвилину після всіх я не з'явлюся — закривайте люк і рушайте без мене.

 Та, не промовивши й слова, із розумінням кивнула і полізла вгору. Вона практично вибралася, і я підштовхнув до сходів Чіку, як знову пролунало тріщання, майже поруч...

 Я одразу ж кинув заклинання «Поклик тиші» і побачив ворога...

 Високий... понад два метри, чотирилапий, а на передніх кінцівках — по два довгих кігті серпоподібної форми. Рухався гнида по стіні, розчепіривши лапи так, що одна пара чіплялася за труби під стелею, а інші дві практично діставали підлоги. Пересуваючись, він при цьому крутив своїми жахливими серпами, як пропелерами, видаючи характерне тріщання. Чимось це створіння нагадувало мені Женця, тільки цей був повністю чорним. Ну що ж, женців ми вже били, повинні впоратися і з цим.