Частина 3

 Спочатку з темряви одного з коридорів долинуло підозріле стрекотіння, після чого замиготіло світло... а потім щось «вжикнуло», і тишу залу розірвав несамовитий крик Чіки!

 Майстри підскочили, впустивши інструменти, які з гучним брязкотом покотилися по залізних трубах. Ми ж кинулися до дівчини, щоб подивитися, що сталося. Та тремтіла й верещала, обличчя в крові, спереду вся робоча куртка аж до футболки виявилася повністю порваною та порізаною, оголюючи добру частину дозрілих дівочих грудей. Але головне... з їхньої трійці кудись зник Омут.

 Поки розлючена Олівія бігала по всьому залу, шукаючи підлітка, я зняв свою куртку й віддав її тремтячій Чіці замість її лахміття. І хоч вона виявилася завеликою, та коли дівчина засукала рукави й застебнулася на всі застібки, куртка все ж прикрила її принади від сторонніх поглядів. Та з вдячністю поглянула на мене, вже трохи заспокоївшись і переставши ревіти. А я глянув на майстрів і запитливо кивнув, мовляв, що там у них. Ну а ті, збившись до купи, тремтіли не менше за Чіку, і навіть Тихон, розмашисто хрестячись, безпорадно озирався на всі боки, бурмочучи щось собі під ніс. Зрозуміло — ремонт офіційно завершено, треба відводити народ.

 — Олівія! — рявкнув я дівчині, яка відбігла. — Швидко назад! Прикриваємо цивільних, розосередимося по колу і тримаємо стрій. Тихон, веди помаленьку назад до люка. У кожну рухому ціль стріляємо без попередження.

 — Ми не можемо кинути Омута. Я несу за хлопця відповідальність, — заперечила Олівія, і не думаючи виконувати мої команди.

 — Добре, бери своїх стажистів і шукайте його, а ми поки відведемо майстрів, — легко погодився я.

 — Краще не розділятися! — заперечила вона.

 — І що ти пропонуєш? Піти нишпорити по темних незнайомих тунелях з купою цивільних на плечах і з невідомою небезпекою попереду та шукати твого недотепу-стажера? Роби, як я сказав, і викликай своїх на підмогу. А ми помаленьку рушимо до виходу.

 — Зв'язок чомусь заблокований, — крикнув один із конвоїрів, здається, Крон.

 Я глянув на свій внутрішньосистемний чат і теж помітив проблему, що з'явилася невчасно. Працювало все, крім зв'язку із зовнішнім світом: як загальні чати, так і особисті. Дивний збій, і головне, що він так ідеально збігся з раптовим нападом на нашу групу.

 Несподівано з боку, де знаходився рятувальний люк, знову пролунало знайоме цокання. Те саме мерехтіння світла, шум, схожий на шелест, різкий порив — настільки сильний, що мене кинуло до стіни, боляче вдаривши плечем об бетон. І знову вереск! І знову кров на стіні, на людях...

 Цього разу недорахувалися конвоїра Крона. І, як і раніше, ніхто нічого не помітив і ні в що не встиг вистрілити. Що ж за хрінь на нас напала, така мудрувата?

 — Це там! — раптово заголосив єдиний конвоїр, що залишився, Василь. — Воно попереду! Воно перекрило нам вихід! Ми всі приречені!

 — Без паніки, Вася! Тихон, інша дорога є?

 — Є, правда, доведеться трохи покрутитися через стояки водонапірних веж, тунелі тут закручені до жаху.

 — Веди! Олівія, я сподіваюся, до тебе дійшло, що твоєму стажисту вже не допоможеш, потрібно рятувати інших. Тому ти з Тихоном попереду, а ми з Василем прикриваємо ззаду.

 — Я не можу... — раптом прошепотів Василь, увесь покрившись липким потом. — Я не можу, я не залишуся позаду, коли воно там...

 «З тобою все ясно!»

 — Олівія! Плани змінюються, ти зі мною прикриваєш відхід, Василь із Тихоном попереду. Почуєте стрекотіння — відразу стріляйте в бік звуку, навмання!

 Та, видно, миттю зметикувала, в чому справа, тому що, не сперечаючись, одразу прибігла до мене, провівши копа зневажливим поглядом. Але тому було байдуже, хто і як на нього дивиться, він поспіхом побіг уперед за Тихоном.

 — Що, обіс…ся ментяра? — презирливо констатувала вона.

 — Не зовсім. Це я так розпорядився, просто від когось чув, що дівчата вашої... як його... орієнтації, просто шикарно цілуються. Ось і вирішив, щоб у разі чого... ну, якщо зі мною щось трапиться, ти була поруч і, як би це сказати... востаннє поцілувала мене. Але тільки по-справжньому, з язиком... ну, як тільки «ви» вмієте.

 — От ти придурок! Іди знаєш куди!..

 — А чого відразу придурок? Нормальне передсмертне бажання! А скажи... коли Беня тебя лапав, у тебе всередині зовсім-зовсім нічого не тьохнуло?

 — Ще слово, і я вб'ю тебе швидше, ніж та невідома фігня до тебе дістанеться!

 Знову йдемо. Мовчки. І досить швидко... схоже, Тихон знає тут усе як свої п'ять пальців і, можливо, зуміє вивести нас на поверхню до того, як невідомий ворог відновить свої напади. Хвилини йшли за хвилинами, поворот за поворотом, і нічого не відбувалося. Я вже почав сподіватися, що все минеться, як позаду вкотре пролунав проклятий тріск. Попереду — приречене виття Василя, плач Чіки, а ми з Олівією дружно обертаємося і починаємо стріляти вдалину, не шкодуючи патронів. Свист і шум. Сильний порив вітру перекидає нас на спини, а попереду лунає новий передсмертний крик. Мінус один інженер. Та з нами просто хтось грається, безжально знищуючи по одному.

 Поки дісталися до зали, де, за словами провідника, був вихід нагору, невідома тварюка, обдавши черговою хвилею крові, забрала ще одного майстра і самого Тихона. З цивільних залишився тільки Бенічка, який від страху аж гикати почав. Його щойно неабияк знудило, через що ледь міг триматися на ногах. А малого ж треба ще й за будь-яку ціну врятувати... інакше завдання вважатиметься проваленим. От насмішила Система... тут би ще самим вижити.

 — Ну все, народ! — раптово заявив Гунявий. — Покедава, зараз кожен сам за себе! Стрілок! Ти з нами?..

 Я озирнувся на переляканих стажистів, тремтячого Василя, Беню, який щосили хлипав, — і заперечливо похитав головою.

 — Ну як знаєш.

 І він разом із Воротом, вправно обходячи численні агрегати, поспішив до сходів, що вели нагору. Я вже подумав, що їм кінець, але побачивши, як ті вправно забралися до люка, відкинули його й зникли в лазі, тільки сплюнув. Може, варто було піти з ними, наплювавши на рівні й на термін? Що там той тридцятий рівень — з моїм досвідом боїв за тиждень рейдів наберу стільки ж і навіть більше. А термін ментам доведеться скоротити, адже ніхто не попереджав, що нас просто пошлють на забій — битися з невидимим противником, якого навіть побачити неможливо, не те що хоча б раз зачепити хоч чимось.