Розділ одинадцятий

 — Зараз ми прямуємо до департаменту водопостачання та комунікаційного очищення. Там збирається інженерна група, яка перед вихідними проводить стандартний профілактичний обхід колекторів та гідронасосів, що відповідають за постачання чистої води та відкачування відходів життєдіяльності.

 — Тобто вони лазитимуть по каналізації та чиститимуть труби від какульок. А я там з якого боку — ключі їм подаватиму чи що?

 — Не зовсім так! Засмічення чистять спеціальні працівники, а це інженери — вони перевірятимуть технічні вузли, інші механізми та прилади. А ти й ще кілька людей будете у групі супроводу.

 — А чого це вони зібралися перевіряти на ніч, весь день де були? І з якого переляку їх треба супроводжувати, там що — зомбі шастають?

 — Іноді трапляються… деяким особам якимось чином час від часу вдається проникнути у підземні тунелі. Але то поодинокі випадки, основна проблема — це щури. Як би міська влада не намагалася боротися з цією навалою, але зменшити їхню популяцію ніяк не вдається. Майже кожного дня хтось із працівників цього департаменту стає жертвою сірих тварюк…

 — Вони що, людей їдять?..

 — Поки таких випадків не зафіксовано, але оскільки деякі особини досягають розміру середнього собаки, то рани від їхніх укусів вельми болючі й травматичні. Тому там постійно працює група прикриття, що складається із системних, а іноді деякі клани в супроводі наставника водять туди новачків на прокачування. А ще й департамент юстиції відправляє у вигляді покарання таких порушників, як ти, котрих, своєю чергою, супроводжує конвой із двох копів. Не те щоб ми побоювалися втеч, але за протоколом у затриманих, які відбувають громадські роботи і перебувають у місцях із підвищеним ризиком для життя, обов’язково повинен бути супровід від департаменту. Те, що ви будете там перебувати до вечора, — особливо не переймайся, з освітленням у тунелях усе гаразд. А те, що інженери не хочуть проводити профілактичний огляд зранку, вони пояснюють тим, що після такого раннього обходу до вечора залишається ще купа часу і може статися всяке, а їм би не хотілося ввечері напередодні вихідних виходити з дому і знову лізти в тунель.

 — Коротше, замість того, щоб валятися собі на нарах та стабільно харчуватися тричі на день, мені доведеться бродити по коліна в гі..ні та відстрілювати пацюків розміром із собаку, які можуть вискочити з будь-якого закутка, і при цьому ще й дивитися, щоб когось із роботяг не зжерли. От скажи мені… я випадково нікого з родичів мадам Судді ніде не образив? Чого ж вона взялася за мене так ретельно, просто проходу не дає. На ходу вигадує проти мене якісь дурні закони і тут же під них відповідні вироки знаходить. Якось дивно все це!

 — Навіть не знаю, що тобі відповісти… Досі вона вважалася зразком непідкупності та справедливості.

 — А родичі якісь є?

 — Я про таких не чула. Але якщо щось дізнаюся, я тобі повідомлю, — пошепки промовила вона мені на вухо.

 — Навіть і не думай нічого дізнаватися і тим більше мені казати — будь неупередженою. Я сам розберуся зі своєю тітонькою. До речі, довго нам ще їхати, а то я вже весь зад відбив на вашому тарантасі?

 — Якраз під'їжджаємо!

 І справді, проминувши лінію житлових будинків, наш екіпаж в'їхав у невелику посадку, за якою розташовувалася двоповерхова сіра будівля, схожа на якесь підприємство. Напевно, в ній і містилося відомство, що відповідає за очисні споруди.

 «Департамент водопостачання та очищення» — так свідчила табличка біля входу, коли ми з дівчиною спішилися й підійшли до дверей. Найімовірніше, Анна вже бувала тут, тому що рішуче потягнула двері на себе і кивнула мені заходити всередину. Я не став удавати із себе джентльмена й, не вагаючись, ступив першим, щоб перед першим же розгалуженням коридорів нерішуче зупинитися. Ні, треба все-таки бути цим самим джентльменом, ну або хоча б удавати його, щоб не потрапляти в дурні ситуації. Добре, що попереду всього лише лабіринт коридорів — а якби мінне поле…

 Дівчина точно вже не вперше орієнтується в цій будівлі, оскільки, швиденько обігнувши мене, застиглого в нерішучості, вибрала невеликий вузький коридор, який закінчувався сходинками вгору. Потім знову двері — і ми опинилися в напівтемному прямокутному залі з безліччю дверей у всіх чотирьох стінах, плюс численні лавочки та стільчики біля них.

 У цей момент у самому центрі залу зібрався чималий натовп — людей із двадцять, серед яких виділялося кілька у формі департаменту юстиції. Так і не зупиняючись, Анна рушила просто до юрби, яка відразу ж заворушилася, зашуміла і загула. Кілька копів своїми тілами відтіснили галасливих суб'єктів трохи назад, надавши їй достатньо місця, щоб вона могла оглядати всіх, і всі могли бачити й чути, що вона говорить. Як тільки всі більш-менш заспокоїлися, дівчина гучним голосом почала інструктувати й віддавати розпорядження:

 — Шановні фахівці! — спершу вона звернулася до четвірки тайфійців, один із яких навряд чи тягнув на звання інженера чи навіть майстра, зважаючи на свій вік — не більше вісімнадцяти, може, стажист. — У вас, як завжди, сьогодні передвихідний профілактичний обхід, і, як завжди, ми надаємо вам групу супроводу. Також на ваше прохання ми дещо збільшили склад групи через те, що вам потрібно буде здійснити плановий огляд однієї з найдовших гілок. Тому клан «Світлих» посилає з вами своїх стажистів на чолі зі стрільцем 70-го рівня — Олівією…

 Вона вказала рукою на лису дівчину в пірсингу, шкіряному комбінезоні та бронежилеті. На поясі — ремінь із різними навісними підсумками та кобурою з величезним пістолетом невідомої мені модифікації. Взута у високі берці на шнурівці й товстій рифленій підошві, що повністю доповнювало образ грізного та непохитного стрілка. Не те що я — м'яті штани та поношені кеди… той ще стрілок.

 Поруч із нею, щільно притиснувшись один до одного, як курчата на холоді, стирчала трійця «студентів» віком не більше вісімнадцяти, хоча на вигляд і того менше. Один — довгий і худий, волосатий і з негарним довгим носом — маг стиії води з прізвиськом Омут. Ну де ж йому ще практикуватися, як не в каналізації, — какулі по трубах ганяти. Зате 30-го рівня, як і я. Другий — трохи нижчий і ширший у плечах, такий собі кремезний хлоп’яга з правильними рисами обличчя й акуратною зачіскою. Теж у чорній шкіряній броні, а за спиною стирчить руків'я катани — ну звісно ж, воїн, 25-го рівня — Зерг.