Частина 6

 В поштиво відчинені нашою господинею двері чинно увійшли пані Суддя у своєму незамінному чорному костюмі, за нею — поважна пані в манірній сірій сукні та окулярах; завершувала процесію сувора і мініатюрна Анна, яка ледь виднілася із-за спин своїх огрядних супутниць.

 — Ба-а!.. Кого я бачу!.. Дорога тітонько, ви в гості чи вам знову хтось підпалив будинок і ви, як завжди, маєте намір повісити всіх собак на мене? Тоді я змушений вам знову повторити, що до тодішньої пожежі я не маю жодного стосунку, і офіційно заявляю, що не збираюся оскаржувати ваш спадок і відбирати ваш фамільний замок. Нехай ним подавиться ваша дочка-алкоголічка, яка, напевно, і винна в підпалі! Мабуть, як зазвичай, перебувала у своєму традиційно неадекватному стані й заснула з цигаркою в ліжку — от і спалахнуло, — не давши опам'ятатися, я відразу почав верзти всіляку нісенітницю, абсолютно збивши всіх з пантелику.

 — Мадам… це ваш племінник? — перепитала жінка в окулярах, здивовано дивлячись на мадам Суддю.

 — Не звертайте уваги. А ви, громадянине Еех, здається, кудись зібралися… Про втечу, я сподіваюся, не думали? — відповіла Суддя.

 — А чого мені боятися… тітонько? — я підійшов до жінки майже впритул і зверху вниз твердо глянув їй у вічі.

 — Між іншим, мадам, у вас неймовірна зовнішня схожість із вашим племінником, — знову втрутилася жінка в окулярах. — Одразу впадає в око ваша спорідненість.

 За її спиною пирхнула Аня, прикривши рот і швидко відвернувшись, щоб приховати напад сміху.

 — Місіс Садам, не забувайте, навіщо ми сюди прийшли. Ну а ви, громадянине Еех, сподіваюся, в курсі, чому ми тут, чи зачитати офіційне розпорядження?

 — Хочете — зачитуйте, а хочете — ні, мені що, вперше терпіти від вас всілякі утиски? — байдуже відповів я і, злегка нахилившись у бік невідомої місіс Садам, напівпошепки, довірливо повідомив: — Усе через те, що тітоньчина сестра — моя мати, всупереч її бажанню вийшла заміж за мого батька. І хоч вони давно вже на небесах… мир їхньому праху, та неприязнь перейшла на мене і триває досі. Звісно, трохи прикро, адже інших родичів у мене немає, і тітонька — єдина рідна людина… але, як кажуть, силою не бути милою. Отак-от…

 І я, потупивши очі, сумно зітхнув. А місіс Садам після моїх слів лише скоса, з осудом в очах глянула на суддю і теж сумно зітхнула, але коментувати нічого не стала. Анна, не витримавши, вискочила за двері й метнулася кудись за ріг.

 — Якщо у вас усе, то я візьмуся зачитати список обвинувачень та рішення суду односторонньо...

 — Стоп, стоп, стоп! Що значить — односторонньо?.. Спершу, як мне відомо, мене мають запросити повісткою до вашого департаменту для пред’явлення обвинувачень та надання свідчень. Потім відбуваються слідчі дії для збору доказів, і якщо їх знаходять достатньо для того, щоб можна було передати справу до суду, то тоді й призначають засідання суду з усіма цими прокурорами, присяжними, адвокатами, де і відбувається слухання справи, за результатами якого і виносять вирок. Якось так… а не це ваше непорозуміння! Прийшли, силоміць вдерлися в мій дім, до смерті перелякали жінок і дітей, перебуваючи в неадекватному стані та, можливо, під психотропними речовинами, і починаєте мені погрожувати. Недобре, тітонько… ви занадто захопилися безпідставним цькуванням свого племінника, а це вже пахне зловживанням владою!

 — Усе сказав? А тепер будь ласкавий дослухати…

 — До речі, мадам Суддя… — перебила її місіс Садам. — Мені теж здається дещо поспішним ваше рішення про вилучення дитини та всі ці обвинувачення. За зовнішніми ознаками будинок вельми респектабельний, і молоді люди, на утриманні яких перебуває дівчинка… а, до речі, молода леді, вас не обтяжить представитися, будь ласка? Просто як член опікунської ради я повинна знати, в оточенні яких людей перебуває сирота.

 — Я вас ні в чому не звинувачую, Боже збав! Розумію, що ви повинні робити свою роботу… я ж, згідно з усною угодою з громадянином Еехом, працюю гувернанткою для дівчинки з проживанням.

 — І у вас є документ, що дає право провадити таку діяльність?

 — Саме за цією спеціалізацією — ні. Але в мене є свідоцтво про закінчення дворічних спеціалізованих курсів мадам Снов, причому свідоцтво з відзнакою — як найкращої учениці всього випуску. І воно дає мені право на викладання окремих предметів у приватному порядку під різні види договорів і звільняє від сплати податків на десять років. А ще в мене є диплом про закінчення піврічних кулінарних курсів школи містера Ла Круа. Ну і, звісно, атестат з відзнакою про закінчення середньої школи № 12.

 — Ну, якщо ви закінчили дворічні курси мадам Снов, та ще й з відзнакою… у мене просто немає слів. Там найкращі викладачі з етики та естетики в усьому регіоні, і це вже не кажучи про навчання таких предметів, як: танці, історія, художня освіта, мовознавство, юриспруденція. Половина зарахованих студентів у цьому навчальному закладі так і не доходить до випуску. Дуже суворі правила та вимоги. І якщо я побачу цей диплом на власні очі, то в мене всі питання відпадуть… тобто я не обмежуватиму вас у часі підготовки документів на опікунство. Ще б, звісно, дізнатися спеціалізацію молодого чоловіка?..

 — Я простий стрілок.

 — Той самий… — пошепки додала із-за моєї спини Сама́я, при цьому багатозначно округливши очі.

 — Що?.. — очі в місіс Садам теж округлилися, і вона раптом почала безпричинно заїкатися та плутатися в словах. — Сам Вели… не можу в це повірити. Мій син шаленіє від ваших подвигів! І якби ви написали йому кілька слів!.. Він у мене хлопчик хороший, розумний — теж школу з відзнакою закінчує, але от ніяк не може визначитися з майбутнім… немає мети, як він іноді каже, і від цього почувається неповноцінним. Можливо, ви йому що-небудь підкажете…

 — Навіть самій цікаво, що він може підказати, — усміхнулася мадам Суддя, яка до цього була вкрай роздратована через те, що її весь час перебивають — ну, це якщо судити з побілілого обличчя та щільно стиснутих губ.