Частина 3

 — Ось тобі чаювання! — зловтішно шипів я, тицяючи обмоченими та просмерділими колготками прямо малій в обличчя. Вона своєю чергою скиглила і намагалася ухилитися, щоб не зіткнутися зі своїм творінням. — Чого носом крутиш? Це ще нічого, зараз підуть печенюшки… їдрить твою пополам… ти скільки там того печива зжерла! Чи ти вперше за рік випорожнилася? Та ні, наче ходила ж на горщик. От тобі й миленька та гарненька дівчинка! Н-на! Нюхай свою красу! Що… не подобається? Може, ще підемо тістечок пожеремо, тільки ось у такому вигляді та з подаруночком… нехай помилуються!

 — У-у-у-у! — завивала П’яточка, вигинаючись назад, тому що я тицьнув їй під ніс труселя, під зав’язку заповнені смердючими відходами, які я тримав двома пальцями.

 Можливо, збоку такий вчинок і не викликав би схвалення пересічного обивателя, але ж говорилося дурепі людською мовою: хапати горщик, робити свою справу, потім митися і чистити зуби. Ні, мадемуазель захотілося посеред ночі покапризувати і врешті обгадитися, та ще й на додачу забруднити все навколо. І коли розумієш, що о першій годині ночі тобі це все доведеться мити, прати й переодягати, то мої дії зовсім не здаються такими вже й неприйнятними.

 Що стосується колготок, то там не все так плачевно, але питання в тому, що робити зі спіднім, повним під зав’язку? Воно вже не підлягало використанню, а мала капосниця не бажала його нюхати, притулившись головою до стінки ванної та ще й до упору відвернувши її, через схлип видаючи голосні виючі рулади. Прати їх я точно не візьмуся. У смітник теж не викинеш. Спроба висипати вміст в унітаз призвела до того, що воно почало хлюпати і розбризкуватись по всьому туалету… Та ну їх до біса — ті ср..ні труси! Я розлютився і просто викинув труселя у відкрите вікно, закинувши їх на дерево в сусідському саду. Листя приховає всі сліди злочину.

 Далі — гірше. Настала черга мити саму загиджену винуватицю. Та ось халепа — мити треба ті місця, яких у міру свого виховання я зовсім не хотів торкатися. А мити там було що: відходів виявилося так багато, що забруднилося і спереду, і ззаду. А потім ще й маззю мазати, яку лікар прописав від попрілостей, сліди якої вже потроху почали сходити. Пробував П'яточку змусити саму підмиватися, та вона, криворука, тільки ще більше розмазала какахи по дупі, до всього забруднивши й руки. Довелося плюнути на гидливість та моральні принципи і, намагаючись дихати через раз, братися до роботи самому.

 Але ж який абсурд виходить! Уранці зі зброєю в руках допомагав відстояти місто від полчищ божевільних монстрів, причому в перших рядах, а вночі вовтужуся із засраним дівчиськом та її какулями. Може, лайно — то до грошей?

 Вимивши розкарячене чадо до блиску, насухо витерши, намазавши маззю, одягнувши в нові трусики та маєчку й закутавши в рушник, щоб не замерзла, я відніс її до кімнати. Вклавши на подушку, злегка прикрив ковдрою та наказав спати, а то, мовляв, почну переповідати казку про чаювання. Очі заплющила так міцно, що, здавалося, очниці втисне всередину. Про всяк випадок вирішив посидіти, пригледіти — задля внутрішнього спокою. Але тільки намірився присісти й увімкнути внутрішньосистемний чат, як помітив, що мала заснула. За секунду відрубалася! Подумав було, що знову прикидається, і потягнув за вушко, потім відтягнув верхню губу і легенько поцокав нігтем по передньому зубчику — нуль реакції. Тільки ротик злегка прочинився, носик засопів, та ще й прицмокувати почала.

 Ось вам і баби! Треба спершу вимотати всі нерви, обгадити всю хату, щоб потім безтурботно, з чистою совістю дрихнути як убита. Важко зітхнувши, я почовгав наводити в домі лад.

 Обісцяна білизна полетіла намокати у ванну до колготок, матрац я перевернув верхом донизу і застелив чистою білизною. Ковдру виставив на підвіконня сушитися — якщо що, накриюся півковдрою, ночі зараз не дуже холодні. Потім вимив підлогу й туалет, вимився сам і з чистою совістю ліг спати. За вікном пробило першу годину ночі.

 Добре наморочившись за такий насичений день, я вирубався миттєво, як і мала, заснув глибоким сном без сновидінь. Але навіть так мені стали маритися дзвінки у вхідні двері, різні голоси, скрип сходів, а потім — тихий, але наполегливий стукіт у вхідні двері моєї квартири.

 Розплющив очі… прислухався… Справді — найсправжнісінький стукіт у двері… мої. Довелося вставати.

 — Іду, йду! Досить стукати! Вже ніхто й ніде посеред ночі не спить! У тому числі й сусіди, — прокричав я, відчиняючи двері.

 Нате, пане!

 Перед дверима стоїть Сама́я з малою в оточенні валіз та сумок, а позаду з цікавістю виглядає тітонька Поллі в халаті, накинутому на нічну сорочку.

 — Квартира вже здана, — сонно пробубнив я і зачинив двері.

 Знову стукіт у двері, але вже наполегливий, з обуреним тембром.

 — Що, чоловік вигнав? — запитав я, знову відчинивши двері й ледь привідкривши одне око.

 — Сама пішла. Це рано чи пізно мало статися, — заперечила дівчина. — Приймеш? Хоча б на перший порах?

 Позаду пролунав рип прочинених дверей. Прокинулась розбуджена шумом несподіваних гостей — П'яточка. І, обережно висунувши скуйовджену біляву голівку, часто кліпаючи злиплими й опухлими очима, задля кращого огляду задерши підборіддя і роззявивши рота зі смішним зубом, мала почала моніторити простір.

 Побачивши, що я дивлюся на неї й нібито не маю наміру сваритися, мала осміліла і, гучно тупцяючи босими ногами, побігла до мене — глянути, а що ж там такого цікавого відбувається за вхідними дверима. Сама́я, побачивши моє сонне кудлате диво, одразу заусміхалася і радісно замахала рукою. П'яточка у відповідь захоплено захіхікала і, простягнувши ручки, хотіла кинутися до неї в обійми. Але я вчасно вхопив її рукою за патли і з болісним зойком грубо відтягнув назад.

 Сама́я, обурена таким ставленням до малої, хотіла було виголосити гнівну промову, але я попередив її, суворо і чітко заявивши:

 — До чужої хати зі своїм статутом не ходять! У нас так — змирися. До того ж хтось давно мав би спати. Що не так?