Частина 2

 Поки «баб’яча експедиція» здійснювала свій речовий рейд, тітонька почала давати мені настанови про методи виховання дітей. При цьому вона із задоволенням наминала тортик і запивала його великими ковтками чаю. Я слухав її в напіввуха, прокручуючи в голові системний запис зі знавіснілою П'яточкою. Через раз повторював епізод, де вона гепається спиною на підлогу, і тихо пирскав у кулак, щоб не помітила тітонька і не сприйняла це на свій рахунок.

 Через пів години жіночий квартет повернувся у повному складі — і з повністю переодягненою П'яточкою, яка своєю чергою підозріло косилася в мій бік: а чи не дивлюся я на її животик. Я вдав, що нічого не знаю і нічого не пам'ятаю, а спокійненько попиваю чайок. На нову сукню вже ніхто не звертав уваги, і навіть сама малеча, яка сиділа праворуч від Самаї, чинно заковтувала шматочки торта, які та їй пхала в рот з ложечки. Я ж, бачачи, як дитині припав до смаку куплений торт і як вона поривається вчепитися в нього руками, вдав, що скоса поглядаю на її живіт. Від цього мала, не спускаючи з мене очей, починала порхкати крихтами і на себе, і на стіл, кашляючи та давлячись при цьому.

 Сама́я, крім підтримки розмови, встигала ще й усе помічати. В один з таких моментів, щоб урезонити мене, вона стукнула під столом кулачком по моїй нозі. Ну а я що — взяв і легенько стукнув її у відповідь. Дівчина аж скинулася від такого зухвалого вчинку і сердито глянула в мій бік, а я показав їй язика. Вона лише обурено зиркнула на мене й ображено відвернулася. А я непомітно підсунув їй цукерку, яку вона відразу відсунула назад. Ну а я тоді підсунув дві, та ще й акуратно розгорнув їх. Дивлюся — не відсуває, підсовую третю. Куточки губ легенько здригнулися, позначивши усмішку, і відразу маленька смаглява ручка потяглася до частування. Взяла одну і, акуратно відкусивши, взялася повільно пережовувати. Мабуть, та виявилася надзвичайно смачною, тому що, розкуштувавши смак, відразу ж дожувала і закинула другу половину, яку з'їла так само швидко, а потім, примруживши очі й дивлячись на мене, потяглася за другою.

 — Сподіваєшся за свої сьогоднішні витівки заслужити моє прощення парочкою цукерок? — прошепотіла вона мені на вухо, вибравши момент, поки на нас ніхто не дивиться, і при цьому обдавши мене таким чудовим ароматом, що мені аж дух перехопило.

 — Ні, — також зашепотів я. — Просто хотів, щоб ти ось так наблизилася до мене, аби вдихнути твій аромат. Уяви собі, ти пахнеш набагато краще, ніж цей тортик, і я навіть не знаю, як стриматися, щоб не накинутися на тебе й не з'їсти всю до шматочка.

 — Який жах! — дівчина грайливо округлила очі й відсунулася від мене.

 Але, схоже, я був прощений, тому що наступної миті маленька смаглява ручка ковзнула не за цукеркою, а прослизнула в мою долоню і ніжно вхопилася за неї.

 — Сам шокований! — відповів їй і легенько стиснув теплу долоньку.

 Треба сказати, чаювання у тітоньки Поллі мені надзвичайно сподобалося. Такого затишку та сімейного тепла я давно не відчував. Хоча з усіма цими жінками я був знайомий усього нічого, але в якусь мить вони стали для мене чимось більшим, ніж просто знайомі. Я дивився на П’яточку, яка об'їлася, розімліла та зараз вальяжно розкинулася на стільці, закинувши праву ніжку на підлокітник, а праву ручку — вгору за голову. Вона задоволено шкірилася невідомо від чого, сяючи самотнім переднім зубчиком на рожевих яснах. І коли я, не витримавши, висловив скромне зауваження, мовляв, «перестань вишкірятися, а то печенюшки перелякаються і втечуть зі столу», на мене знов усі враз зашикали й замахали руками, від чого я аж завурчав від задоволення. Особливо коли Сама́я покрутила пальчиком біля скроні.

 Та як би добре не сиділи, а час пробив одинадцяту, і всі потихеньку почали збиратися по домівках. Я провів Сама́ю із Самі до дороги. Почекавши трохи, поки П’яточка на прощання з сумним обличчям наобіймається та націлується як з матінкою, так і з донькою (що теж пустили скромну сльозу), я свиснув візника, який проїжджав повз нас. Посадив дам у тарантас, оплатив дорогу, махнув на прощання рукою і, підхопивши дівчинку під пахву, нарешті попрямував додому — відпочивати. Хоча трохи й затаїв образу в душі: мене чомусь ніхто не обіймав і не цілував. Тліла ще маленька надія, що дорогою нагору, можливо, перетнуся з Баффі. Але зачинені щільно сусідські двері вбили цю надію в зародку.

 Зайшовши до квартири, я посадив малу за кухонний стіл, де вона тут же почала гратися з лялькою, а сам, знявши майку, попрямував до ванної , щоб зайнятися вечірніми процедурами. Перед цим, звичайно ж, попередив, що її черга — наступна, тож нехай готується і тягне з кімнати горщик. Ну і зайнявся своїми справами — спокійно, розмірено, нікуди не поспішаючи. Через деякий час вийшов задоволений, сподіваючись, що зараз швиденько впораюся з малою та й завалимося спати.

 На кухні її не було. Невже пішла по свій нічник та там і заснула? Я попрямував до своєї спальні, де ми зазвичай спимо, і застав свою принцесу — так повністю й одягнену. Вона зручно вмостилася на ліжку, видаючи якісь звуки й при цьому не перестаючи вовтузитися з Мимрою.

 — А чого це ми не йдемо ср...ти і чистити зуби? Начебто ніч надворі, і пора лягати спати, — поцікавився я, на що отримав заперечну відповідь у вигляді невдоволеного мотання головою.

 Ясно, дрібна зараза нізащо не бажає лягати спати, бо їй сподобалися посиденьки й вона прагне продовження банкету. Так-так, після такого довгого періоду голодування та самотності вона зараз надзвичайно ласа до будь-яких смаколиків, надмірностей та свят, при цьому бажатиме всього не в міру, поки одного разу не вдавиться. Скільки ж у мене піде сил та нервів, поки я витрясу з неї ці дурощі — ех, треба гувернантку заводити. Ну а поки будемо виховувати як уміємо.

 — Що, спати зовсім-зовсім не хочеш?

 Люте, заперечне мотання головою, та ще й вигляд такий, ніби її несправедливо образили. Губи твердо стулені, біляві брови насуплені — так і захотілося ляща дати, але все ще попереду, поки будемо з дитиною розмовляти.