Розділ десятий

 У Південну Браму я в'їхав практично непоміченим, дорогою напросившись у попутники до трудяг із місцевої птахоферми, які перечекали напад зомбі на своєму робочому місці. Їзда з ними стала для мене ще тим випробуванням, адже специфічний дух, що йшов від їхніх тіл, мало чим поступався смороду від мерців. Але, може, саме тому нас ніхто не чіпав і не зупиняв, хоч делегація тих, хто зустрічав, вражала своєю численністю. Краще б йшли трупи за огорожу вивозити та землю перекопувати. Он ціла низка возів, завантажених каменем та іншими будматеріалами, потихеньку тягнеться з міста в бік прориву. І гадаю, що від зайвої пари робочих рук ніхто з майстрів не відмовився б. Але ж кому війна, а кому мати рідна.

 А ось потрапивши до самого міста, загубитися серед натовпу виявилося взагалі заіграшки. Свиснувши порожній кінний екіпаж — місцевий аналог таксі, — я поїхав прямо на стару добру ринкову площу № 12 (як виявилося, саме так вона називається у місцевих «таксистів»-кучерів). Усього таких площ було двадцять штук — відповідно до районів міста, що розташовані колами. І двадцять перша — з атракціонами та каруселями — містилася в центрі й була найбільшою та найбагатолюднішою. Треба буде малу зводити на каруселі — полякати.

 Добравшись до місця призначення та розплатившись із візником, я глянув на годинник — майже п’ята, діло йде до вечора. Потрапивши на ринок, перед тим як зайнятися запланованими справами, я вирішив зайти у ще одну крамницю — алкогольну, де принагідно прикупив пляшечку дорогого вина, що коштувала мені цілих чотири золотих. Дорого — але це для справи! Хоча в мене залишалося ще своїх майже сімдесят золотих, плюс за сьогоднішній бій насипало близько п'яти десятків. Голодним і бездомним поки залишитися не загрожує, а от проставитися декому — не завадить.

 Соломона знайшов на тому ж місці, і як завжди, той безтурботно сидів собі на ослінчику й попихкував своєю незмінною люлечкою.

 — Здоров, батьку! Все димиш?.. Чи про вічне розмірковуєш? — привітався я з ним, сідаючи поряд під стіночкою.

 У відповідь — лише нова порція диму. До речі, зовсім не смердючого, на відміну від цигарок з колишнього мого світу.

 — Вип'ємо? — запитав я, щойно вмостився з усіма вигодами й поставив між нами пляшечку з двома срібними стаканчиками, на які теж довелося витратитися — ну не з горла ж пити з мудрецем.

 Той скосив погляд на випивку і промовив:

 — Алкоголь шкідливий. Він відбирає розум у мудреця.

 — Якщо вірити законам фізики, то ніщо не виникає з нічого і не зникає в нікуди. Якщо по-простому — то якщо розуму не було, то й не відбереш, а якщо був — то нікуди не дінеться! Просто міру всьому треба знати. Як іще кажуть: у вині — істина!..

 — Ти ж казав, що істина в іншому…

 — Істин багато — для кожного випадку своя. От, скажімо, істина про вино. Людина, що випила понад міру, одразу показує свою сутність, свою внутрішню істину. Коли по життю вона завжди спокійна, але як вип'є — починає буянити, значить, і по життю буйна, тільки приховує. І від такої можна будь-якої миті чекати спалаху.

 — Кажеш, істина у вині… А як же тоді вода — основа життя?

 — А тут усе просто. У вині — істина, у пиві — сила, а у воді — мікроби.

 — Що ж, випиймо! — хмикнув дід.

 Випили. Посиділи. Помовчали. Потім ще по одній, і знову помовчали. Подивився на годинник… і почав збиратися, а то так досиджуся, що всі ятки почнуть зачинятися.

 — Що, боїшся міру втратити? — примружившись, спитав Соломон, побачивши, як я підводжуся з землі.

 — Те, що понад міру — те на шкоду! — відповів я, потягнувшись.

 А винце нічого собі так — міцненьке. Своїх грошей варте.

 — Забираєш? — спитав старий, кивнувши на пляшку.

 — Та ні! Залиш у себе. Може, якось зайду — доп'ємо. Або пригостиш добру людину, якщо вважатимеш за потрібне. Ну або сам пригостишся, якщо вважаєш, що ти добра людина. Як вийде.

 — Ну тоді бувай! Якщо будеш поруч — заходь. Поговоримо про щось іще, — мовив мудрець, пихнувши на мене клубом диму.

 Я ледь не закашлявся, хоча щойно мені здавалося, що дим зовсім не їдкий і не смердючий. Хотів було сказати, що курити шкідливо, але змовчав. Не моя це справа — дід життя прожив, нехай пихтить. Махнувши йому на прощання рукою, поспішив у бік крамничок одягу, може, щось таки підберу.

 Як і минулого разу, тільки-но відійшов — у голові знову дзенькнуло.

 [СИСТЕМА] Ви отримали нагороду: «Зірка стихій» — доповнення до сутності. Складається з п'яти слотів для п'яти каменів-стихій. Легендарна. Якість — незламна. Масштабована.

 Ого! А це що таке мені випало? Ні, те, що це слоти для каменів стихій — і так зрозуміло, та й написано чітко. Але чому п'ять?.. Що за п'ята стихія? Повітря, вогонь, вода, земля… А п'ята що — кохання, чи що, як у фільмі «П'ятий елемент»? Але що гадати — зайду до дядечка Ау та й поспитаю. А заодно можна прикупити каменів інших стихій. І якщо вони, як і вогонь, спрацьовуватимуть одночасно з пострілом, то в мене з'явиться неабияке таке собі масове ураження. Загалом — непогану штуку мені підкинули, який же я молодець, що здогадався проставитися!

 Порадів, попосміхався сам собі. Але коли перехожі почали підозріло коситися в мій бік, опам'ятався і поспішив у своїх справах.

 Крамницю запримітив здалеку. На фасаді, біля вхідних дверей, висів різноманітний дитячий одяг. Те, що треба! Спритно лавіруючи серед натовпу, майже дійшов до місця призначення, аж раптом!.. Опача! Повз мене пройшла дівчина зі знайомими рисами обличчя. Сама́я! От пощастило, як то кажуть: «на ловця і звір біжить».

 Про всяк випадок, щоб уникнути скандалу, глянув, чи біля неї не вештається якась особа чоловічої статі на кшталт законного чоловіка. Навіщо ж дівчину компрометувати на людях? Наче нікого, тільки веде за руку дівчинку років шести-семи — мабуть, донька. Сама ж дівчина одягнена в настільки обтислу та приталену сукню, яка ідеально підкреслює її принади, що всі чоловіки як один зачаровано повертають голови слідом. І я в тому числі. Дивовижно красива і сексуальна жінка — просто дах зносить! Чому вона досі заміжня за місцевим пекарем, а не дефілює в розкішній вечірній сукні, усипаній діамантами, під руку з якимось відомим головою топклану — вище мого розуміння.