Частина 3

 Як я вже казав, те, що останній удар залишився за мною, не означало, що в загибелі монстра є тільки моя заслуга. Якщо по правді, то я тут так — погуляти. Постріляти трошки, пару рівнів підняти... Основну шкоду завдавали люди, що йшли за мною — системні сотого, а то й сто п'ятдесятого рівня, які знищували потвор десятками й сотнями. Та тільки ніхто цього зараз навіть не помічав, можливо, навіть вони самі. Народ бачив лише того, хто б’є без промаху, не оглядаючись іде вперед, без броні й обладунків, без страху і докору — Великого Стрілка, що веде їх до перемоги.

 Якби їм тільки спало на думку, що за цим образом стоять неймовірно міцні магічні щити та вмілі бафери й хілери, які вчасно кастують свої вміння на мене, — тут би й скінчився «Великий Стрілок». Адже я вже досить сильно задовбався й утомився, а в роті пересохло настільки, що язик нагадував наждачний папір. І рука зі зброєю почала втомлюватися і тремтіти, а від нестерпного смороду, що йшов від гнилявих тіл, душило й не давало нормально продихнути ні на мить. Але як я міг підвести людей, які повірили в мене і йдуть за мною в саме пекло? Тому й крокую далі, жуючи зубочистку й посміхаючись, при цьому не перестаючи валити монстрів.

 Посміхався — але недовго!

 Настав час ікс. Попереду мене замаячила височенна постать Женця з метровими серпастими косами на кистях, які з якоїсь невідомої анатомічної причини могли обертатися на всі 360 градусів, що робило їх неймовірно верткими. У шкірястому білому балахоні це безоке і зубасте чудовисько, здавалося, невідворотно «пливло» серед хвиль мерців, що неслися вперед. Виглядала тварюка вражаюче — нічого не скажеш. Постріли з далекобійної зброї, блискавки, фаєрболи і просто величезні камені, кинуті телекінезом або балістою високорівневих системних, розбивалися або рикошетили від його невидимого щита, зовсім не завдаючи тому жодної шкоди.

 І ця машина смерті йшла на мене.

 Мені раптом стало якось недобре… і захотілося додому під ковдру. Та тут і неозброєним оком видно, що Жнець — не моя вагова категорія. Але раз нелегка занесла мене на самий передок… Я, здається, про гриби й мішок уже згадував, можна ще додати: «Взявся за гуж — не кажи, що не дуж», або «Пішов у попи — служи й панахиди»… Ой, про панахиди якось недобре звучить… і не до місця. Коротше — доведеться битися.

 А поки дивився, той уже й поруч опинився. Одразу ж — безперебійна черга пострілів знизу вгору, просто йому в голову. Перші два ще зрикошетили від невидимого захисного поля, але потім монстр увійшов у зону ураження, й інші чотири поцілили прямо в обличчя. Правда, не в череп, а в щелепу і вилицю, але все одно пройняло — бо засмикався і засичав. І знову черговий залп, і знову пряме влучання в голову — але тварюка чомусь не здихає.

 І раптом Жнець зник… щоб з’явитися прямо переді мною. Ясно — застосував «блінк». Та мало того, що пришвидшився, так ще й примудрився проткнути мені праву частину грудей своєю клятою косою.

 Ох-йо! Як же боляче раптом стало, та ще й дихання перехопило, а перед очима — червоні сполохи, що ревуть про критичне пошкодження… Навіть не сподівайся, гадино — не візьмеш! Криво усміхаюся до нахабної пики, нанизаний на кіготь, мов метелик, — і випускаю чергову обойму. Щоправда, в груди ворога, бо вище не можу підняти руку.

 Знову чується — «В-ш-и-х!» — і другий кіготь пробиває ліву частину грудей. І ось тут я розумію, що приплив… Свідомість меркне, ноги підгинаються, і я мертвою тушкою провисаю на витягнутих серпах. Позаду чується багатоголосий крик люті та відчаю. Але все тихіше і тихіше.

 «В-ш-и-х!» — монстр висмикує з мене свої кігті і «пропливає» повз, далі вбивати моїх товаришів. Я ж валюся на коліна, але поки не падаю. Інші мерці мене чомусь не чіпають і пробігають повз. Значить, для них я вже того… помер! Перед очима виникає усміхнена мордаха П'яточки з одним зубчиком на голих передніх яснах. От потішна… І ні щоб у передсмертних видіннях насолодитися спогляданням смаглявої красуні Сама́й, чи мініатюрної лялечки Ані, або юної та гнучкої гарнюні Івілі, вже не кажучи про... ух, пишногруду сусідку Баффі. Ні, нема мені й у посмерті такого щастя… Навіть сюди пролізла ця нахабна обслинявлена капосниця. Ну постривай! Зараза така — я тобі це пригадаю. Навіть померти спокійно не дасть…

 Хрусь! В передсмертній агонії щелепи звело судомою, і зуби самі перекусили щасливу зубочистку. І тут-таки відчув, як у тіло вливається надпотужна хвиля життя. Ух ти! Відчуття, подібне до оргазму. Перед очима вмить прояснилося. Глянув на тіло... потворні рани ще присутні, але крові вже немає. Виплюнув зламану зубочистку-артефакт і, вставши з колін, обернувся слідом за Женцем, що не встиг ще далеко відійти.

 — Ти! Не пройдеш! — гаркнув я і подумав, що десь уже чув подібну фразу.

 Монстр на секунду завмер і почав повільно повертатися. А народ, побачивши, як я встаю з колін, і почувши мій голос, піднесено загорлав. Люди, що вже були втратили надію, знову сповнилися наснаги й з подвоєною енергією заходилися рубати та відстрілювати інфікованих.

 Я ж, ніколи не вмикаючи паузу в бою заради дурних театральних жестів, знову випустив по Женцю цілу обойму. В голову, шию, тулуб — плювати куди, аби побільше. І — о диво! Пройняло! Монстр хитнувся і впав на коліна... прямо як я хвилину тому. Впасти то впав, але знову врубив «блінк» і з занесеною для удару косою миттю опинився біля мене, готовий знову проткнути грудну клітку. Тільки даремно він це… ми вже бувалі. Бачили, знаємо! Тому що часткою секунди раніше я встиг активувати «Зупинку часу».

 Щойно все завмерло, не зволікаючи, схопив кисть чудовиська з косою, яка зупинилася в якихось жалюгідних сантиметрах від моїх грудей, і вивернув її, направляючи прямо в обличчя потвори. А для гарантії ще й пару разів пальнув туди.

 Секунди спливли. Кіготь із хрускотом і чавканням увігнався прямо в місце, де мало б бути ліве око, після чого Женець, здригнувшись, затих. Поки мертве створіння похитувалося, готове рухнути, я смачно плюнув йому на голову і, зціпивши зуби й ледь стримуючи крик, що рвався назовні, садонув ногою в продірявлений череп, перекидаючи монстра на спину.