Частина 6

 На моє щастя, обслуговували в місцевому кафе за принципом зменшення. Тобто з'їв порцію — подають іншу, а не завалюють повний столик їжею, що потім не розберешся, де, що й кому. Як на мене, то нехай хоч у два поверхи складають, але ось через малу то краще так, а інакше на відвідувачів чекало б неприємне видовище на межі нервового зриву, і це як мінімум.

 Спочатку все йшло нормально. Перше тістечко принесли як годиться, на блюдечку з ложечкою, і П'яточка одразу ж, як дбайлива хазяєчка, взялася спершу нагодувати ляльку. Вона акуратно ложечкою відділила маленький шматочок і піднесла до усміхненого рота Мимри, удаючи, що та з'їла, і так само акуратненько витерла їй ротика. Потім так повторилося кілька разів, але тільки доти, поки не спробувала сама. Ковтнувши перший шматок, вона як очманіла накинулася на нещасне тістечко, відкинувши ложечку вбік, яка, дзенькаючи, покотилася по столу, схопила його руками й спробувала цілком запхнути у свій великий рот, зовсім забувши про ляльку. Щоб привести її до тями, довелося тріснути ложечкою по бідовому лобі. Тільки тоді вона злегка оговталася і, ображено дивлячись у мій бік, почала облизувати забруднені пальці. Спробувала була взятися вилизувати блюдечко із залишками крему, але я знову пригрозив ложечкою, і їй довелося відмовитися від такої ідеї. Зате, нервово посмикуючись і повискуючи як зголодніле цуценя, вона почала видивлятися, коли принесуть наступну порцію. І як тільки вона, точніше воно — тістечко, опинилося на столі, одразу ж накинулася на нього. Довелося навіть рикнути, щоб не почала жерти його прямо ротом. За сусіднім столиком літні жінки, які, мабуть, зібралися на дівич-вечір, аж підстрибнули й почали озиратися, але рик подіяв. Ротом не їла, та все одно схопила руками й відкушувала так, забруднивши й рот, і руки. Про ляльку вже ніхто й не згадував.

 Наступним ішло морозиво. Тут уже я суворо попередив, щоб жодних рук у вазочці я не бачив. Їсти тільки ложечкою! Спершу так і зробила: вмочила ложку, лизнула, примружилася від незвичного холоду, а потім узялася молотити зі швидкістю комбайна, мало не давлячись. Так лопати морозиво — прямий шлях застудити горло. Довелося знову підвищити голос, а мала так захопилася, що навіть і не почула, та навіть і не глянула в мій бік, а поглинала смаколик ложкою, а навздогін ще й два пальці вмочувала, блаженно злизуючи вміст. Через що Мимра знову полетіла на вулицю. А чого їй сидіти з нами — все одно ніхто не звертає на неї уваги. І за що я тільки п'ять золотих віддав!..

 А П'яточкою ніби оволодів біс ненажерливості. Вона спочатку завмерла, не виявляючи жодних емоцій, і тільки дивилася очманілими очима то на порцію морозива, то на вулицю, куди полетіла лялька, і не могла зробити вибір. Я лише скрушно хитав головою, тужачи за марно викинутим золотом. Та купи будь-яку іншу, дешевшу ляльку, і нічого страшного не сталося б! Вона так само, як і дорога, за пару хвилин знецінилася б до нуля порцією сраного морозива. А може й ні — тому що, подумавши ще якусь мить, вона пожбурила ложечку на стіл і, видаючи тонке «і-і-і», кинулася підіймати свою неваляйку. Довелося самому теж вставати й бігти за нею, бо лялька впала на проїжджу частину, а мала на емоціях здуру могла сунутися за нею прямо під колеса. Але, на щастя, в цей час ніхто не проїжджав, і мучениця не постраждала. Дівчинка підняла її, акуратно повитрушувала голову й сукню і, щось беззвучно бурмочучи, звертаючись до своєї ненаглядної, яку дбайливо колисала на руках, час від часу похмуро зиркала в мій бік. Мабуть, лаяла. Теж мені — мати Тереза! Як жерти у два горла всякі смаколики, то про ляльку й не згадувала, а тут глянь-но, як миленько сюсюкає. Коротше!.. Вірити бабам не можна в жодному віці.

 Мовчки пішли, доїли морозиво й запили персиковим соком. Ляльку з рук більше не випускала і морозиво доїдала не поспішаючи, весь час поглядаючи в мій бік — чи не утну знову якусь капость. А я ж, розвалившись на стільці, насолоджувався тишею і спокоєм, ліниво попиваючи сік. Поруч заграли вуличні музиканти (до слова, зовсім непогано наярювали), і я мало не заснув. Та й не заснув лише тому, що ледь не підстрибнув від звуку глухого удару — як і бідолашні дами, яким не пощастило зайняти столик поруч із нашим. А удар стався внаслідок того, що П'яточка, обжершись і попри всі перипетії, що трапилися, теж упіймавши блаженний стан, моментом відрубалася і, втративши рівновагу, гепнулася головою об стіл. Але, мабуть, намучившись за день, так втомилася, що навіть не прокинулася. Так і поніс її додому, уклавши побиту голівку собі на плече, намагаючись не трясти. А мала, до всього ще й заколисана м'якою ходою, час від часу широко усміхалася і тоненько хихикала, прицмокуючи ротом. Мабуть, снилося, як жере морозиво в три горла, а я сиджу поруч, зв'язаний по руках і ногах, та ще й із кляпом у роті.

 Та на превеликий для неї жаль, мені довелося перервати ті щасливі сновидіння, бо треба було зайти до продуктової крамниці й затаритися на вечерю та сніданок, тому що я так і не домовився про готування з тітонькою Поллі. Поки вибирав, складав, розраховувався, вона ходила за мною як сновида, опустивши голову й тягаючи за руку бідну ляльку, що волочилася по землі. Іноді підводила голову, шкірилася й знову впадала в дрімоту, і наче та сомнамбула, похитуючись, йшла слідом, іноді тицяючись мені в ноги. Скупившись, схопив її за руку і поволік додому. Та трохи пройшовши, мала почала скиглити, спотикатися на рівному місці й проситися на руки, але я вирішив — нехай перед сном пройдеться, а то знову прокинеться ні світ ні зоря і буде виїдати мені мозок. Протрималася майже до будинку — далі повисла на руці, опустивши голову й пускаючи слину, відрубалася остаточно. Довелося підібрати під пахву і тягти так.

 А вдома, біля своїх дверей, нас уже чекала тітонька Поллі, весела і життєрадісна. Напевне, через те, що цілий день не стикалася з П'яточкою.

 — Добрий вечір, молодий чоловіче. А що це вас цілий день вдома не було? У справах бігали чи загулялися? Дівчинка, бачу, зовсім знесилила, заснула просто на руках.