Частина 5

 Ось через такі дрібні життєві негаразди мені й довелося пертися в неблизьку дорогу заради даного слова. Але щойно в полі зору показалася вітрина, заставлена різноманітними іграшками, П'яточка тоненько завищала і мало не вистрибнула з рук. Довелося відпустити її, після чого вона одразу рвонула в бік магазину, по дорозі двічі спіткнувшись і добряче приклавшись до каміння. Але навіть не звернувши уваги на такі дрібниці, одразу схоплювалася і бігла далі. Коли ж зайшли всередину, то одразу перемінилася, ніби до церкви ввійшла зі строгим пастирем. Вона з широко роззявленим ротом заворожено розглядала чудових, барвистих і ошатних ляльок.

 Поки мала перебувала в трансі, я поцікавився у продавчині стосовно паперу та олівців. Та відповіла, що такого в продажу не водиться через нестачу дерев, які цінуються вище за золото, але зате є дощечка для малювання і набір кольорової крейди. Те, що треба. Мінус тільки один: малюнки з дощечки стиралися, і їх неможливо було зберегти на пам'ять, хіба що фоткати на системну камеру. Але поки що згодиться. Я розрахувався за покупку і почав чекати, поки малеча вибере собі ляльку. А та настільки розгубилася від багатого асортименту, що тільки ходила й ахала.

 Добрих дві години ми з продавчинею прочекали, поки П'яточка зробить вибір. Жінка встигла напоїти мене чаєм із пиріжками, бо наприкінці першої години почула, як бурчить мій живіт. Один пиріжок я всунув дівчинці, але та, відкусивши шматок, забула жувати, а оскільки рот залишався розтуленим, то й той випустила на підлогу. За вікном звуки дзвону сповістили, що вже четверта година дня, день до вечора. Я вже почав нервувати й хотів сам запропонувати іграшку на свій смак... як вибір нарешті відбувся! Глянувши на її обраницю, яку мала, радісно вишкіряючись і щебечучи, продемонструвала мені, я мало не сплюнув на підлогу. Але побачивши, що господиня магазину, яка так радо нагодувала мене смачними пиріжками, дивиться в наш бік, вирішив просто обмежитися коментарями.

 — Ти точно хочеш саме оцю ляльку? Може, візьмемо он ту, з великими синіми очима?..

 Упевнено відмахується від мого варіанта й міцно-міцно притискає до грудей свою симпатію, ще й щокою тулиться до неї. Тут уже я не стримався і вилаявся:

 — От на біса тобі саме ця? Та вона ж страшна як... як навіть не знаю хто... от як ти! А так у вашому тандемі хоч лялька красива була б, баланс який-не-який існував би. Ось вийдете обидві такі у двір гуляти — всіх собак та котів розполохаєте… Перехожі на інший бік вулиці переходитимуть, забачивши вас. Думай, П'яточко, навіть якщо вибрати навмання будь-яку іншу — і то в сто разів красивіша буде!

 Але мала вперлася і, притиснувши ляльку до себе так, що не відбереш, похмуро втупилася в мене. Що ж, доведеться брати цю, раз жодної іншої не бажає. Не знаю, хто ліпив цей шедевр дитячої творчості, але, схоже, майстер просто вирішив приколотися. По-перше, лялька була в'язаною (от нездорова тяга в малої до ганчірочок!), але це ще нічого, адже й в'язані бувають такі, що просто очей не відірвеш. Волосся зроблене з білих ниток і заплетене у дві нерівні кісочки — одна вище, інша нижче. Очі з матеріалу, схожого на скло, але чомусь косі. Червоний задертий ніс із двома дірками-ніздрями й широченний усміхнений рот із великим і самотнім переднім зубом. Одягнена в червону сорочечку без рукавів, темно-синій сарафан у білий горошок із великою кишенею спереду. Ручки-ніжки звичайні: руки з розчепіреними пальцями, а ноги взуті в червоні лаковані туфельки з пряжечкою. А ще… під кісочками виявилися відстовбурчені вуха як останній штрих до всього цього неподобства.

 — Скільки коштує цей шедевр? — запитав я у продавчині, бажаючи вже скоріше вибратися з цього «Дитячого світу» й піти нормально перекусити, хоча кортіло запитати, хто автор ляльки — звичайні зомбі чи хтось із мутантів.

— П’ять золотих! — припечатує жінка, і лялька відлітає кудись углиб магазину, падаючи й гублячись серед інших іграшок. П'яточка з несамовитим вереском зривається з місця і біжить шукати її, при цьому розкидаючи інші іграшки, забивши на їхню цілісність. Продавчиня біжить за нею, клянучи мене на чому світ стоїть.

 — Це що у вас за ціни такі, шановна?! Та людське життя коштує дешевше, ніж це ваше нікчемство! — лаюся я у відповідь, поки жінка заклопотано поправляє іграшки, перекинуті дівчам.

 — Це не нікчемство, а ексклюзивна модель! Одна з перших, створена неповторною майстринею іграшок, благородною сеньйоритою Алісією. І якщо не хочете брати або не маєте коштів, то навіщо псувати товар?

 П'яточка, нарешті відшукавши ляльку, видала радісну руладу і, знову притиснувши її до себе, вибігла на вулицю. От злодійка малолітня! Господиня спробувала була кинутися за нею, але я зупинив її і, важко зітхаючи, відрахував п'ять золотих монет. Але залишати магазин не збирався. Почекаю, поки повернеться, злодійство не повинно заохочуватися. Поки чекав, продавчиня, трохи заспокоївшись, повідала про цю незрівнянну Алісію.

 Практично всі ляльки, що були в наявності — її рук витвори. Чому ж обрана малою виявилася такою негарною, пояснювалося просто: сеньйорита в дитинстві з невідомої причини втратила зір і, ставши незрячою, з відчаю зробила кілька спроб суїциду. Батьки, щоб не втратити дитину й відволікти від крамольних думок, почали підбирати їй різні заняття. З якоїсь причини дівчинці сподобалося в'язати. Спочатку прості речі — на кшталт шарфиків та рукавиць, а потім захопилася настільки, що зважилася на складніші вироби, і ця лялька була однією з перших. Вона, звісно, не все сама робила — кольори та інші дрібниці їй допомагала доопрацьовувати мама. Але основна робота все ж належала дівчині. І ось тепер вона доросла дівчина й тримає свою майстерню з виготовлення дитячих іграшок, які практично всі проєктує сама, попри такий суттєвий фізичний недолік. Тепер іграшки створюються не тільки з тканини, а й із порцеляни та піліїту (якась подоба пластику, але з коротким періодом розпаду. Аналогів на Землі немає). Але думається мені, що всі ці казки — всього лише рекламний хід для просування власних виробів. Хтось вправно маніпулює її ім'ям та дефектом і просто косить бабло. Причому чимале, якщо судити з купленої мною ляльки. Чи дістається щось із цих грошей самій Алісії — залишається на совісті її опікунів.