Частина 4

 Я ж, запідозривши недобре, почав вдивлятися в отвір крізь шар пилу, що осідав, у неприємному передчутті… Ну, так і є! Я різко сунув руку в діру й хапнув одну нестерпну особу прямо за вухо та викрутив його так, що жаб'ячу мордочку перекосило від болю. Та так, що вона, примруживши одне око, почала знову шипіти й беззвучно відкривати-закривати рот, видаючи щось на кшталт «і-тя-тя», але брикатися навіть не намагалася — куди там… і так мало не дугою вигнулася. Витягнувши таким чином шкідницю крізь діру, в яку вона вільно пролізла, я ще раз для профілактики крутнув нещасне вушко, викликавши новий перекіс мордочки й звук «і-і-і», та й відпустив. Кричати й лаятися при людях не буду — вдома що-небудь придумаю.

 — Дядьку! Ти чим свій обріз заряджаєш? Збідненим ураном чи що?! — зате вилаявся я на господаря.

 — А чим ще вас, системних, проймеш? Ви ж прокачані — от і доводиться викручуватись!

 — Ти серйозно?

 — Жартую я, жартую. Тобі, значить, можна, а мені ні? Скажи краще, за що малій так хрящик накрутив? Он аж вушко посиніло. Воно ж дитя нерозумне. Пояснювати треба, що й до чого, а не займатися рукоприкладством.

 І він несподівано притиснув дівчисько до плеча, ласкаво погладжуючи по спині. А та — гадина! — скорчивши скривджену гримасу й випнувши нижню губу, раптово пригорнулася до нього, та ще й почала гладити по лисині, здуваючи з голови пил. При цьому вона час від часу похмуро зиркала в мій бік.

 — Слухай! А коли такий розумний, то забирай її собі, а я ще й приплачу… На біса мені така капосна? А так прийду додому… тихо, спокійно. Спи скільки хочеш, їж, коли заманеться!

 Дивлюся — завмерла, почала прислухатися.

 — А що! Буде тобі їжу пережовувати… Хоч постій — там що в неї, що в тебе в роті вітер гуляє. Ну нічого, будете разом манкою харчуватися. А я, мабуть, піду.

 Гоп! Відштовхнулася руками від його голови, вивернулась і вислизнула у збентеженого старого з рук. При цьому впала на прилавок, приклавшись головою до касового апарата й набивши здоровенну ґулю, але навіть не звернувши на це уваги, не роздумуючи, стрибнула в мій бік, хоч я й відійшов від прилавка на пару кроків. Ледве встиг підхопити. От дурненька — мало не вбилася. А П'яточка, вхопившись за мене руками-ногами, та так міцно, що мене теж перекосило, як її щойно, ткнулася мордахою в шию і заревіла.

 — До речі, а ножиці є в продажу? Бо в неї такі «кігтики», не гірші, ніж у летючих чудиськ. Але тільки щоб різальна частина була дрібніша, там пальчики як сірнички, через дві пари окулярів не розгледиш.

 За все про все я заплатив сорок один золотий. В один золотий увійшло: тисяча куль, одяг на малу (щоправда, вживаний, але чистий і якісний, не відрізниш від нового), пара спідньої білизни для мене, ножички та нічний горщик для малої, мило, бритва, мочалка і зубна щітка із зубним порошком (пасту не виробляли поки що) для мене. І новенька світло-коричнева футболка, фіолетовий шмот, із трьома оцінками на захист (+22 бали, +27 балів, +24 бали) на весь час для мене. Нормальні такі розцінки.

 — Ну й ну! — покивав головою дядечко Ау. — Цікаво, навіщо ти з нею носишся? Ти ж ще молодий і, видно, гульнути добре мастак. Тобі їсти не дай, а дозволь влізти в якісь неприємності. А трирічна дівчинка — це ж страшний тягар, та ще й без дружини чи співмешканки.

— Як сказала одна розумна дівчина — вона мій хрест, а хрестами не розкидаються, — і мимохідь цмокнув П'яточку в мокру від сліз щоку.

 На мене одразу налетів радісно-верескливий шквал поцілунків. Весь зацілований і обслинений, ледь відбився, щоб продовжити:

 — І перш ніж вчити мене життю, згадай, що сам-то насправді — нікудишній дід. У молодості теж, мабуть, у різні халепи влазив та крутився як муха на пістолеті, а як дійшло до того, щоб відповідальність на себе взяти, так і не захотів, понавигадував відмазок. Системні чи не системні — яка різниця, якщо дитина самотня й потребує любові та турботи. А так тепер і ходитимеш, заздрячи іншим, у кого є до кого прийти та поплакатися чи радістю поділитися.

 — Це ти про що? — похмуро дивлячись на мене, спитав він, хоча сам чудово розумів, про кого я говорю.

 — О, П'яточко! У дідуся Ау вже склерозик намітився. Ще трохи й ми його дуритимемо по-чорному: все за безцінь скупимо, обдеремо як липку.

 — Все! Забирай свої покупки та вали звідси, поки я не розлютився! І зуби в мене поки що всі на місці! Майже…

 — Будеш, шановний Ау, втручатися в мій виховний процес, то я їх повибиваю, навіть незважаючи на твою атомну рушницю.

 — Ач який сміливець знайшовся! Наступного разу на знижку не сподівайся!

 — Наступного разу... я з тобою П'яточку торгуватися поставлю. Подивимося, як ти перед нею викаблучуватися станеш. Вона в мене на все здатна, і якщо що — то й стрільнути може, сам тому свідок. Правда, П'ятюнечко? Чого «и-у-и»? Анітелень не розумію, що ти там лепечеш! Хочеш у сумку?.. Ні? Тоді вчися говорити нормально, а то я скоро збожеволію з тобою.Махнувши дідові на прощання рукою, ми з малою покинули крамницю й вийшли на білий світ. Хвилину простояв, прислухаючись... десь вдалині чулися постріли з великокаліберного кулемета й зрідка гриміло. Звідки ж стільки цих летюх узялося, що ніяк добити не можуть? Над нами небо поки що було чистим, але, знаючи звичку цих тварюк з'являтися з нізвідки, я намагався відкриті ділянки якщо не перебігати, то принаймні проходити в прискореному темпі та весь час озираючись. Дівчинку намагався тримати міцніше і щільно притиснутою до себе, хоч вона мені за п'ять хвилин уже виїла мізки своїм дзвінким і протяжним «у-у-у» та маханням рук.Тому, угледівши арковий прохід між будинками, я заскочив туди й, озирнувшись та впевнившись, що ми самі, опустив малу на землю. Сам присівши навпроти, запитав:

 Малечу по-новій прорвало на пантоміму з розмахуваннями й какофонією нелогічних звукових сполучень, з яких я тільки й зрозумів, що справа стосується її та мене, бо вона час від часу показувала то на себе, то тицяла пальчиком у мій бік. Урешті, побачивши, що я почав позіхати й слабо реагувати на її виступ, розсердилася, смішно фиркнула, роздратовано тупнувши ніжкою, схрестила ручки на грудях і, насупившись, повернулася до стіни. А я сидів і блаженно шаленів від її вигляду. Смішний мереживний комірець, потішна спідничка на ремінцях із метеликом і кумедні сині лакові туфельки з пряжечкою, а на додачу — половина голови зі скуйовдженим волоссям, що стирчить у різні боки, червоне відстовбурчене вухо і здоровезна ґуля на лобі. А коли все це поєднання починало кривлятися й видавати незрозумілі звуки, демонструючи голі ясна з переднім зубчиком... то я взагалі випадав в осад. Скриншотів встиг наваяти з пів сотні штук.