Частина 3

 — Ми вже були на півдорозі до мети, як по внутрішньому зв'язку зі мною зв'язалася Аня.

 — Привіт, герою! Ти замість того, щоб бігти до мене й разом іти оформляти документи на дівчинку, літаєш на возах? Я вражена.

 — Ой, вибач! Я якраз збирався, але тільки-но вийшов на вулицю, а там таке… А що, відео вже мережею гуляє? Спритні хлопці, одначе. Як монстрів бити, так нікому навіть спину прикрити — он як порізали, — а як відеокліпи монтувати, то вони перші.

 — Бідненький. Маленька хоч не постраждала? Як вона взагалі потрапила в ту сумку й як та сумка потрапила в лапи монстра?

 — Це довга історія, розповім під час зустрічі.

 — Тільки постарайся знайти правдоподібне пояснення, бо відео бачила й пані суддя. А вона, на відміну від містян і більшості системних, розлютилася, побачивши таку безвідповідальність і нехлюйство. Хотіла вже посилати до тебе людей з опікунської ради для вилучення дівчинки. Але потім надійшло повідомлення від системи, що завдяки твоєму втручанню коефіцієнт жертв і постраждалих серед місцевих жителів у твоєму районі найнижчий. За це, а ще за те, що дівчинка не постраждала, вона вирішила дати тобі ще один шанс. Але дивись, не затягуй: завтра як багнет, о восьмій ранку будь на місці. Сьогодні вже йти нікуди не треба, всі громадські місця закриті через наліт летючих тварюк, який, до речі, ще не скрізь припинився.

 — Ого!.. Виходить, я більше за всіх пташок перебив! Ну я молодець!

 — Отямся, фантазере! Ти перебив не більше п'яти-шести десятків. Багато високорівневих по пару сотень знищили. Ідеться про те, що в районі твого перебування під час нальоту бойові дії вів тільки ти і ще парочка низькорівневих хлопців. І серед мирних жителів постраждало всього троє. Один загинув, двоє інших відбулися подряпинами. Для порівняння: в одному з південних кварталів загинуло понад пів сотні мирних і один системний, а поранених — сотні. Хоч тварюк там перебили більше ніж пів тисячі. Ось так приблизно йде перерахунок за коефіцієнтом.

 — Охрініти! Як це так? У вас що, немає систем сповіщення, а вартові наряди куди дивляться? А топи чого? Як можна було допустити стільки жертв! Та якщо так захищати, то місто скоро спорожніє, лише ми й залишимося.

 — Ми працюємо над цим. Біда тільки в тому, що напади з повітря почалися зовсім нещодавно, і ніхто ніколи не готувався до такого. Ми й так уже трохи набили руку в повітряному протистоянні, раніше жертв було набагато більше. І це ти ще не бачив летючих віверн і драконів.

 — І такі є?!

 — Драконів, слава небесам, бачили тільки здалеку. Вони ж можуть вивергати вогонь. Серйозно. І якщо в казках це звучить цікаво, то в житті — один плювок вогняним валом магічного полум'я, порівнянного з напалмом, який водою не загасиш, запалює кілька будинків поспіль. Віверни не кращі — теж люблять плюватися хто чим: одні кислотою, інші — піною, що миттєво застигає та сковує, треті — смертельним газом на кшталт іприту. Загалом, багато чого поганого на наші голови є. Зустрінемося — розповім більше.

 — Так давай сьогодні!

 — Сьогодні не можу. Виїжджаємо зі спецзагоном на зачистку твоєї занедбаної фабрики.

 — Оперативно, одначе! Це добре, але я так сподівався, що ти сьогодні жалітимеш мене й гладитимеш мої бойові шрами.

 — Зайди до Баффі, вона швидко позбавить тебе тих подряпин.

 — Зараз! А що ти тоді жалітимеш?

 — Ми обов'язково щось придумаємо. А зараз мені потрібно йти, і не забудь прийти завтра вранці до опікунської ради. Все, бувай. Побачимось пізніше.

 Поговорили. Цікаво, а до приходу системних тут теж так носилися з документами?.. Чи жилося простіше та веселіше! Але хай там що, проблеми вирішуватимемо в міру їх появи. Тепер головне — без пригод дістатися до магазину дядечка Ау та одягнути малечу, у якої, до речі, почалася якась словесна діарея, а точніше — звукова. Часто повторює, починаючи пищати тоненьким голоском якесь «у-у-у», то тицяє на себе, «и-кає», «а-кає», махає руками, зображуючи в повітрі якісь фігури, ще й своїм розмахуванням боляче влупила мені в око. Я нічого не зрозумів із тієї пантоміми, і оскільки вона стала надто активною, то щоб не кричати й не лаятися, знову запхав її в сумку. Яку я, до речі, не викинув. А що — міцна, в очі не впадає, містка. У господарстві згодиться. Та й для інших потреб ідеально підходить. На дівчисько, щоб не дратувала, шикнув і сказав, що знову летить пташка. Вона відразу ж затихла й згорнулася калачиком, і тільки злякані очі лупляться на мене з глибини. Благословенна тиша. Я легенько закинув сумку на плече, благо довжина ручок дозволяла, і з комфортом, прискоривши крок, рушив до мети, яка, до речі, була практично за кілька кварталів. Мала сиділа й не смикалася. І як це мені раніше не спало на думку транспортувати її в такий спосіб? Тепер завжди так робитиму, а якщо підросте — куплю більшу сумку.

 За кілька хвилин я вже підходив до такої омріяної крамнички. Вхідні двері виявилися відчиненими, з-за них обережно виглядав сам господар з обрізом у руках. Чогось побоювався.

 — Агов, хазяїне! Знижки, акції, списані товари — в наявності є? Зустрічай оптовика!

 — Та тихо ти! — шикнув той і стволом показав, щоб швидше заходив.

 Я сперечатися не став і швиденько заскочив у прочинені двері від гріха подалі.

 — Пролетіла тут парочка страхомордих щойно. От і чатую, чи не повернуться назад. А ти, дивлюся, знатно з ними поцапався?

 — Ну, ти ж мене вже повинен знати. Де кіпіш, там і я.

 — Що є, те є! Чув уже… і про кінні забіги містом, і що Товстяку Хопу тарантас ущент розніс. Ти що — хотів на ньому полетіти за літунами, що взявся ганятися як навіжений, переполохавши пів міста?

 — Ну, так злетів же, і навіть пролетів трохи. Гарний був тарантас... а що Хлоп, претензії виставив?

 — Хоп він, а не Хлоп! А про претензії наразі нічого не чув. Його поки що тамтешні візники встигли вже затягнути в місцеву чарочну і вшановують безоплатно, в обмін на детальну розповідь про те, як на його візку сам Великий Стрілок літав. Ось як набриднуть їм його побрехеньки, тоді всяке може бути, з уявою в нього скрутно.