Частина 3

 — Увага! Увага! Свіжі вечірні новини! Численні свідчення появи на західній стіні минулої ночі стрілка! Без броні та обладунків — без страху і докору! Він нещадно і відважно скидав жахливих мутантів разючими атаками вниз, навіть не застосовуючи зброї! Він стояв один на самому вістрі прориву, якого не допустив! Він самовіддано тримав оборону там, де не змогли вистояти важкоозброєні й екіпіровані воїни! Невже це — Великий Стрілок із легенд, який прийшов врятувати наше місто і весь світ?! Подробиці читайте на першій сторінці нашої газети! Увага! Увага!.

 .Голосно горлаючий хлопчина років дванадцяти, зі стосом газет у руках, вправно маневруючи серед перехожих, пролетів повз нас, ледь не зачепивши. Да-а, такого перформансу я не чекав побачити на тихих алеях оточеного живими мерцями міста. Ще б шарманщика зустріти та вуличного фотографа з папугою.

 — Про що це він? — поцікавився я у дівчини.

 — Існує така легенда. Про Великого Стрілка, — почала пояснювати Івілі. — Дядько в дитинстві розповідав, що з'явилася вона задовго до появи першого інфікованого та системних. У ній йшлося про те, що коли світ оточить пітьма, і сотні тисяч чудовиськ заполонять його й почнуть знищувати, в останню мить, коли людство опиниться на межі вимирання, з'явиться Великий Стрілок — без броні та обладунків, з однією лише зброєю, що метає грім і блискавки, світло і пітьму. Він абсолютно безстрашно, стусанами розжене усіх тварюка і врятує наш світ. Якось отак.

 — Якась легенда простакувата, — засумнівався я. — Що означає — стусанами розжене… Легенди такими не бувають! Повинно звучати бодай отак: «І від грізної ходи його — здригнеться світ! І затремтять чудовиська, і скинуті будуть разючими стопами його в священне полум’я!»

 — Ого! Як ти гарно сказав! — вражено промовила Іві. — Та тільки легенда народилася серед звичайних візників і трудяг, а вони люди прості й по-простому висловлюються.

 БУХ! Мені в спину врізався Ілій, не розрахувавши відстані.

 — Ой, пробачте! — заметушився він, ледь не впустивши букет. — Але ж ви так красиво промовляєте, що я заслухався, і ось…

 — Та-а-к! Ми про що домовлялися? — грізно насупивши брови, запитав я, і той швиденько відійшов на потрібну відстань.

 — А ще я знаю, що Великий Стрілок — це ти, — прошепотіла мені на вухо Івілі. — Я бачила твої фото зі стіни. І не лише я так думаю.

 — Та ну на!.. Який з мене герой, — так само пошепки відповів я. — Мені б добре поїсти, поспати і нічого не робити. А те, що ти там бачила на фото — все брехня. Просто вдало підібраний кадр. І монстрів я боюся до дрижаків: зблизька вони просто жахіття якесь... Та й здалеку теж. А як смердять!

 Та, схоже, я її анітрохи не переконав, і дівчина залишилася при своїй думці. Ну, тут уже нічого не поробиш — у її віці дівчатка люблять ідеалізувати хлопців, іноді навіть собі на шкоду.

 — Увага! Увага! Свіжі вечірні новини! «За Спарту!» — ось нинішній девіз і стимул багатьох системних новачків! Охочих вступити в знаменитий клан — величезна кількість! Яким має бути новобранець? Що вміти? Які навички мати? Подробиці в нашому «Віснику»! А ТАКОЖ! Яку таємницю приховують лідери клану «Спарта» — великий Атом і леді Аеліта, чий шлюб щасливий і непогрішний уже багато років? Невже в минулому житті ватажків залишилися скелети в шафі?.. І чи такий уже й ідеальний їхній шлюб?! Подробиці в нашому номері! Купуйте!..

 — Ой-йой, тільки не це! — раптом ні з того ні з сього розхвилювалася дівчина. — Вони ж такі милі! Так люблять один одного і такі вірні своєму коханню. А з яким обожнюванням дивляться на них соратники. Якщо мені вдасться коли-небудь позбутися своєї вади — обов'язково до них проситимуся.

 — Тьху ти! Так зметнулася, що я подумав, ніби підбор раптом зламався, а ти про це…

 — А ти що, злякався, що тоді доведеться мене додому нести?

 — Та тут якраз і не проблема… Найняв би ще одного носія.

 — От ледар! А може, й правда — це не ти той герой із легенди. Герої такими ледарями не бувають.

 — Так я й не заперечую, що ледар. Я такий ледачий, що мені навіть лінуватися лінь. Я навіть їжу цілком ковтаю, тому що пережовувати лінуюся. Та що там — навіть стоячи посеред річки, проситиму напитися, а якщо не дадуть, так і помру від спраги.

 — Який жах! І це в такого ледаря я майже закохалася, — похитала головою дівчина, при цьому притискаючись до моєї руки ще й обхопивши її двома своїми.

 — Ей! А чого це тільки «майже»? Я-то думав, що заморочив тобі голову по повній, і тепер можу з тебе мотузки вити. А виявляється — недопрацював, десь щось упустив. Але це, напевно, через твої очиська. От чому вони у тебе такі великі? Дивлячись у них, я абсолютно ніяковію і не тямлю, що роблю.

 — Правда? Тобі подобаються мої очі? — вп’ялася дівчина в мене поглядом і, отримавши ствердний кивок, радісно засміялася. — До речі, вити мотузки — це призначення дівчат. Так що готуйся, скоро я почну вити їх із тебе. Тільки не мотузки, а, по-перше — хочу морозиво, по-друге — тістечко…

 — Та скільки завгодно і в будь-яких кількостях! Товсті дівчата мені теж подобаються, біля них добре грітися взимку.

 — Ну от нащо ти так! Ось сказав, і в мене відразу апетит зник.

 — А-то! Захотіла лиска до чужої миски!

 За що я миттєво отримав кулачком у плече. Але морозива ми все одно поїли. Тому що, втомившись вештатися, ми зайшли в літнє кафе зі столиками просто неба, де Івілі відразу ж замовила найбільшу порцію. Однак треба віддати їй належне: спершу запитала, чи можна таке, а я по-барськи дозволив брати що захоче. Скільки того життя!

 Через столик від нас звалився Ілій, ледь не розсипавши квіти. Вигляд у нього був такий, наче вагон цементу розвантажив. Але це не завадило йому поназамовляти повний стіл делікатесів. Видно, що чоловік уперше при якихось грошах — от і дорвався. Поки ми з дівчиною повільно насолоджувалися дуже смачним морозивом, він хом'ячив так, ніби не їв кілька днів.