Частина 1

 Шикарний підгін! Я від радості станцював танець із револьвером перед прилавком, потім ляснув себе по лобі, якось нап’ялив футболку, запхав зброю за пояс і, схопивши букет, помчав геть, забувши попрощатися.

 Я безнадійно запізнювався. На годиннику — пів на сьому вечора. Якщо пішки — ще добрих пів години або навіть більше. Тому свиснув на вільний екіпаж, запряжений кіньми, і, кинувши кучеру срібняка, попросив гнати до ратуші щодуху.

 Летіли ми як на «Формулі-1», дорогою мало не збивши пару необережних перехожих. Але й так ледь встигли до сьомої. Я, вже нікуди не поспішаючи, вискочив із візка і забрав свій, уже нікому не потрібний букет. Ну, а що?.. Яка дівчина, що хоч трохи поважає себе, так довго чекатиме на першому побаченні?

 Не маючи чим зайнятися, я озирнувся навколо, шукаючи хтозна-кого, потім постояв поруч із прикольним скрипалем, що з надзвичайним ентузіазмом рвав струни благородного інструменту, який видавав звуки, схожі на галас котів, що зчинили бійку. Скрипаль — чоловік років тридцяти, в окулярах із подвійними лінзами та товстою оправою. Чисто поголений, акуратно зачесане набік немите сальне волосся, старий-престарий костюм, хоча ще досить охайний і підшитий. Зношені черевики та білосніжна, але запрана сорочка, застебнута на всі ґудзики. Ну, такий собі прикид.

 Біля його ніг лежав відкритий футляр для скрипки з парою мідних монет, які, напевно, сам і поклав, тому що за весь час, поки я простояв біля нього, послухати гру цього халтурника не підійшла жодна людина. Та й я сам за таке виконання максимум що дав би — то це ляща. Та не хотів вплутуватися, а то ще знову заарештують за хуліганство. Тому просто відвернувся і побрів до фонтана з архітектурною композицією, що зображувала якусь бійку. Я трохи оминув його, вирішивши присісти на край бордюру, як раптом побачив... найчарівніше видовище!

 Івілі сиділа на краю фонтана і сумно зітхала, проводячи рукою по воді. Коротку стрижку світлого волосся вона, напевно, обробила якимось «мусом», що додало певного об’єму, і тепер воно злегка погойдувалося під легким подихом вечірнього вітерця. Трішки окреслені олівцем великі, ледь розкосі очі. Трохи помади на й без того рожевих губах. Коротенька рожева літня сукня на привабливій фігурі. А на додачу — пара струнких ніжок у взутті на високих підборах із тонкими пряжками доповнювали божественний образ.

 Мені стало соромно як ніколи в житті. Дівчина он як причепурилася для мене — очей не відвести. Тільки глянь, як інші чоловіки обертаються у її бік. Напевно, чекала і сподівалася на прекрасний вечір, незабутнє перше побачення, а тут такий облом... Кавалер, придурок — не прийшов. Сором сороміцький, та все ж вирішив взяти себе в руки і йти виправляти свій косяк. Добре, що не пішла, тож ще є шанс усе залагодити. Але треба поспішати, а то он якийсь франт уже ширяє навколо дівчини, заливаючись соловейком.

 — Чому така красива дівчина і така сумна в цей прекрасний вечір? — почав той красномовно загравати.

 — Мене чекає! — прийшла відповідь, що супроводжувалася хорошим стусаном по дупі.

 Франт підскочив, жваво розвернувся, але коли побачив двометрового мене, відразу поник і швидко звіявся. А дівчина, піднявши на мене погляд сумних очей, вмить змінилася на обличчі, захоплено і водночас ошелешено дивлячись на мою персону з величезним букетом червоних троянд. Я ж, опустивши голову і зробивши сумне обличчя, почав каятися:

 — Я не знаю, чи зможеш ти коли-небудь мене пробачити, я навіть не смію просити про таке... Але якщо ти даси мені ще один крихітний шанс, то я спробую все виправити. І якщо ти все одно не знайдеш у своєму серденьку місця, щоб пробачити мене — нікчемного, то я навіть не наважуся подумати, що ти вчинила неправильно. Бо немає виправдання моїй провині.

 І для драматизму ще й гупнувся на коліна, змусивши тютю, яка проходила повз, підстрибнути з переляку. Іві теж підскочила, та не з переляку, а від радості, і тут же підбігла до мене, присіла поруч і почала гладити по обличчю.

 — Ну, ти що! Я ж не якесь зарозуміле стерво, що думає тільки про себе! Знаю, хто ти є, і що в тебе може всяке статися — мертвим начхати на наші бажання. Хоча, якщо чесно, може, трішки... Ну, зовсім небагато, я все ж позлилася на тебе.

 — Бити будеш?

 — Можливо, але не тут і не зараз, — вона погладила мене по голові та ніжно поцілувала в щоку.

 Ну, якщо так, то значить я прощений і помилуваний, можна вставати з колін. Що я і зробив, але при цьому переклав величезний букет на інший бік. Важкий, зараза. А дівчина, дивлячись на нього, нахилила голову набік і кокетливо запитала:

 — А для кого цей прекрасний букет?

 — А-а, цей... Це я взяв під реалізацію. Зараз поштучно продавати буду. Як тільки розпродамся, підемо гуляти.

 — Ну, ось чому ти такий? — вона легенько ляснула мене долонею по грудях, при цьому надувши губи, та грайливо заскиглила. — Скажи, що це для мене... Ну, будь ласка!

 — Авжеж, для тебе! Найкрасивіший букет — для найкрасивішої дівчини.

 — Навіщо ж було так витрачатися... Він, мабуть, коштує шалено дорого!

 — Піти повернути... Чи що?

 — Як повернути? Нізащо! Ну припини, будь ласка! Тобі що — подобається дражнити мене, чи не так?

 — Дуже подобається! Ти тоді так гарно ніяковієш...

 Дівчина знову притислася до мене і ще раз погладила щоку долонею. Добре хоч поголений, а то б шурувала, як по наждачному паперу. Після хвилини ніжності Івілі вирішила взяти букет у руки, але щойно вона це зробила, як її потягло вбік від ваги, і вона мало не звалилася у фонтан. Я ледве встиг схопити її за талію. Посміявшись, дійшли згоди, що брати його з собою — не варіант.

 Іві запропонувала віднести його до себе додому, заодно б познайомився із її родичами. Але вона жила майже на іншому кінці міста, і добиратися туди означало б даремно витрачати дорогоцінний час, який ми могли провести разом і дізнатися більше один про одного. Я так і сказав дівчині... А ще додав, що зовсім не боюся зустрічатися з її родичами, тому що маю язик без кісток, та й взагалі — красунчик, але щойно потраплю до них у руки, про те, щоб побути удвох на самоті, можна забути. Засиплють питаннями до самої ночі. Іві подумала і погодилася зі мною, додавши, що, швидше за все, так і станеться, позаяк і тітка, і дядько були надзвичайно допитливі та наполегливі.