Частина 3

 — А що зі мною?

 — Ваша справа закрита у зв'язку з новими обставинами, пов’язаними з інцидентом, що стався. А також завдяки безкорисливій допомозі Департаменту юстиції в очищенні міста від загрози червоного рівня небезпеки.

 — Що, таки зовсім геть безкорисливій?

 — Одна частина винагороди піде на компенсацію громадянам, які постраждали з твоєї ж вини. Тому що, як би ти не класифікував та не виправдовував свої дії, в суспільстві, яке керується верховенством права, ми все одно не маємо права на самосуд... Ну, а другу частину як свідомий громадянин ти віддав на благодійність — щоб забезпечити матеріальну базу відділу для більш ефективної роботи із запобігання будь-яким небезпекам, що виникають у межах міста. За що окреме спасибі від мене.

 — Та їжте на здоров'я. То що, ми пішли?

 — До речі, про вас! Я так розумію, що ти не маєш до дівчинки жодного стосунку, і вона через дитячу примху та підсвідому потребу в соціалізації прив'язалася до тебе. Але, з огляду на твою безтурботну і легковажну вдачу, я не зовсім розумію, для чого тобі... носитися з нею? Заради розваги від її витівок і незграбних рухів, чи від неусвідомленої потреби захищати слабких і беззахисних? Але це можна прекрасно робити і на Стіні, знищуючи інфікованих, тим більше, що у тебе до цього є талант.

 — А може, вона з'явилася в моєму нинішньому житті просто для того, щоб я залишався людиною. Тому що мені зовсім не зрозуміло: на біса Система вас сюди затягнула? Щоб захистити місто від зомбі? То яким же боком ви його захищаєте?.. Тим, що плодите різні відомства й міністерства зі своїми законами, правилами й конституціями? У старому світі все було так само. То й що? Чи жили ми в мирі, злагоді та рівності?

 — Хай би що там було, але тобі в будь-якому випадку потрібно або її удочерити, або оформити опікунство, або, що буде найпростіше — віддати дівчинку в притулок, де про неї будуть піклуватися на державному рівні...

 — Вихователі, які животіють на мінімальну міську дотацію, — закінчив я за неї.

— Розмір дотації розраховує муніципальна рада, виходячи із зовнішньої та внутрішньополітичної ситуації, наявних ресурсів та мінімальних потреб фізичної особи.

 — Ну, зрозуміло! Так, щоб не здохнути! Я ж і кажу: у попередньому житті все було абсолютно так само.

 — Ти сумніваєшся в діяльності муніципальної ради?

 — Я сумнівуюся в правильності вибору Системою особистостей, які потрапляють у цей світ. Особливо всіляких тіток із їхніми замшілими поглядами на життя. Здохли! Туди вам і дорога, навіщо ж сюди тягнути, та ще й ставити на високі посади, так, щоб нормальним людям заважали жити?

 — Не забувайтеся, юначе! Попри ваші подвиги, становище у вас досить хитке, і якщо я дам хід справі, ви не обійдетеся лише одним позбавленням премії за павука.

 — До речі, вас не цікавить підробіток у вечірній час? Річ у тому, що я хотів би знайти для малої гувернантку. А ви якраз така... сувора, правильна, саме в такому дусі я бачу її виховання. Гроші у мене є, про ціну домовимося. Ну, то що? Ви були б чудовим наставником!

 — Я ж кажу... клоун! — суддя зітхнула, постукавши мене пальцем по лобі, а потім обернулася до дівчини. — Аню, простеж, будь ласка, за оформленням документів на дівчинку особисто. Якщо до кінця тижня цей блазень нічого не зробить... Негайно повідоми про це Опікунську раду, і нехай вони беруть дівчинку під свою опіку. А громадянина Ееха ми тоді звинуватимо в незаконному утриманні неповнолітньої особи, за що він понесе відповідне покарання.

 — Таки да! Крута була б гувернантка, а то й економка — не побешкетуєш! Може, й мене б часом виховувала, бо я навіть нормально одягатися не можу... — але все це я казав їй навздогін, бо як тільки відкрив рота, жінка закотила очі й, обернувшись, швидко покинула кабінет.

 — Аню!.. А можна мені, будь ласка, мою зброю повернути? — продовжуючи кривлятись, промовив я, повертаючись до лейтенантки.

 ХРЯСЬ!.. Я отримую дзвінкий ляпас по обличчю від дівчини, що непомітно підійшла ззаду. П’яточка відскакує від столу наче вжалена і, опустивши голову та розмахуючи руками, кидається на мою кривдницю з кулаками. Зранку малу мов підмінили — нікому спуску не дає! Лейтенантка спочатку застигла в ступорі, а потім кинулася тікати від несамовито шиплячої малечі, намагаючись сховатися за мною. Так вони деякий час кружляли навколо мене, як біля новорічної ялинки, поки мені не набридла ця катавасія, тож я взяв і підхопив Анну на руки. Це, правда, не зупинило П’яточку, яка почала підстрибувати, намагаючись дістати поліціянтку, та невеличкий зріст не дозволяв їй хоч якось зачепити противницю.

 — Що ви собі дозволяєте! Опустіть мене на землю негайно! — закомизилася та, намагаючись вислизнути з моїх рук.

 — Ще б подякувала за те, що рятую від довічної ганьби. І це незважаючи на ляпас, отриманий даремно, — дорікнув я їй, підносячи трохи вище.

 — Як ти... ви могли так зганьбити мене перед пані суддею!

 — Нічого ганебного в тому вчинку ні для кого не бачу. Я просто своїми непередбачуваними діями лишень хотів привернути до себе твою увагу. У минулому житті такі дівчата мною зовсім не цікавилися. Тому я вирішив сам брати бика за... це саме, — в кінці мені стало трохи ніяково, тому що дівчина, переставши брикатися, не кліпаючи утупилася в мене своїми синьо-блакитними очиськами, від чого я, здається, навіть почервонів.

 — Взагалі-то, це можна було зробити в інший спосіб! — повчально сказала дівчина, не помітивши, як схопила мене рукою за шию, та, раптом схаменувшись, тут же прибрала її і продовжила: — І якщо ти мене зараз відпустиш, а заодно вгамуєш дівчинку, то ми про це поговоримо.

 — Чесно-чесно?

 — Чесно-чесно!

 — А можна ще трішечки потримати... Так приємно!

 — Ні, досить... Раптом хтось зайде і побачить нас... Отак. Що тоді про мене подумають?

 — Ще й заздрити будуть, — запевнив я, але все-таки опустив дівчину на підлогу, стараючись поставити так, щоб ще й встигнути перехопити свою розлючену захисницю, котра вже геть захекалася, та все ще не здавалася.