Розділ п'ятий

 Ми з малою являли собою, напевне, ще те видовище. Здоровенний чоловік у кедах і зі стволом за поясом, за ручку з маленькою дівчинкою в сарафані-дзвіночку, яка ледь перебирає ніжками-сірничками, аби встигнути за довгоногим дядьком. Я навмисно не брав її на руки, тому що бігати як божевільна вона ой як любить. От нехай і тупає, скидає залишки дурної енергії.

 А з кошика, врученого нам на прощання гостинною господинею, линули настільки запаморочливі запахи, що мій живіт, а в унісон ще й малої, видавали разом гучне бурчання. Відповідного місця, щоб сісти і як годиться поїсти, поки що не траплялося. Тому знову і знову на ходу я щось дістав із кошика, половину відкушував сам, а другу половину давав малій. У неї виявився напрочуд великий рот, у прямому сенсі, я лише зараз, при світлі дня, це розгледів. Звичайно, воно добре в плані харчування, але в плані зовнішності — істотний мінус. Коли він був закритий, ще нічого, але коли починала реготати або роззявляла його, щоб поглинути їжу, то ставала схожа на беззубу жабу, хоч жаби і є беззубі. Ще й голова у неї теж була злегка плеската по горизонталі, що надавало їй ще більшої схожості з земноводним.

 Словом — якщо вона ростиме біля мене, то в майбутньому я задовбаюсь шукати їй женихів. Та й діяти за схемою героя з одного побаченого мною фільму, де той за допомогою маленької донечки-симпатюльки дурив людей, отримуючи від них різні матеріальні блага, теж не вийде. Тому що навряд чи П’яточка викличе хоч у когось щире зворушення, а якщо до того ж почне шкіритися у всі свої три зуби, то нас ще й проженуть до біса.

 Під час прогулянки мала, щоб не нудьгувати, почала придумувати собі заняття. Спочатку вона взялася копіювати мене... Як я зрозумів? А як не зрозуміти: ноги-руки широко розставлені, корпус трохи нахилений вперед, насуплений... Потім несподівано правою рукою робить рух, наче дістає з-за пояса зброю, і, зігнувши три пальці (два стирчать, немов дуло), починає смикати рукою, імітуючи постріли, а на додачу ще й видає ротом звуки, схожі на «иф-иф». В результаті перестрілки ніхто не постраждав, крім підборіддя, яке виявилося геть запльованим слиною, що вже почала стікати й капати на сарафанчик. Добре, що розсудлива Самай додумалася покласти в кошик із їжею хустинку, якою я і витер це слиняве неподобство.

 Після цього грати в мене я категорично заборонив — хустка була тільки одна. Тому вона почала зображати чудовиськ. Встала на карачки, задерши свою кволу дупку догори так, що поділ сарафана закотився їй на спину, і почала незграбно повзати, видаючи своєрідне «прфл», і, зупинившись, ручкою відкидати щось від себе. «А чи не стрибуна вона копіює?» — промайнув у мене здогад. І чи не цієї ночі вона його побачила, порушивши свою обіцянку не вилазити за жодних обставин? Але не встиг я це все обдумати, як «стрибун» під час чергового «плювка» не втримав рівноваги й завалився на бік, вивалявшись у пилюці.

 Я кинувся був піднімати, та малючка увійшла в такий раж, що, не звертаючи ні на кого уваги, швидко підвелася і, на секунду завмерши, раптом видала високий звук «і-і-ту». Високо задерши ніжку в фіолетовому сандалику, вона завдала «потужного» удару по невидимому чудовиську. Потім, знову втративши рівновагу, гучно гепнулася на дупку. Ймовірно, падіння виявилося досить болючим, тому що личко спотворила гримаса болю, і вона, ахаючи, почала терти травмоване місце.

— От і запам'ятай тепер: дурна голова ногам спокою не дає, а дупі — й поготів, — відчитав я її, піднімаючи з землі та обережно обтрушуючи, тому що трохи сильніший дотик змушував її сіпатися та здригатися.

 Хустка теж пішла у справу: «плювки» стрибуна залишили слід у вигляді обслиненого обличчя. Словом, всього за два квартали ходьби хустинка стала повністю непридатною, дупка травмована, а чистий сарафанчик з лівого боку весь замащений травою, землею й ще чимось — добре хоч не г…м. Еге ж, як говориться: у нас такий поганий початок, що й кінця не видно.

 Повністю зачовгану хустку я запхав двома пальцями в кишеню сарафанчика, залишивши її наполовину висіти — хай так сохне. Одяг вимагав професійного прання, розібратися на місці було неможливо. Ну, а щодо забитої дупи... Треба буде — додам ще.

 Так, із горем пополам ми дошкутильгали до ринкової площі. Пройшовши яку, я мав намір потрапити в той самий парк, де нещодавно ночував і де відбувся контакт із малючкою. Якщо наша лавочка виявиться вільною, то розташуємося там і ретельно пообідаємо. Такий був план.

 На базарі було не так уже й багато людей, тому ми рухалися вільно. Я пояснив малій, куди ми йдемо. Виявилося, що вона добре пам'ятає це місце й, напевне, була дуже голодна, незважаючи на перекус, бо забігала наперед, хоча щоразу озиралася, щоб не випустити мене з поля зору. І через це нарвалася на неприємності.

 Якийсь товстий пацанчик років дванадцяти, з нахабною рудою пикою, прогулюючись ринком за ручку з матір'ю такої ж комплекції, помітив малючку, що самотньо блукала між лотками. Єхидно посміхнувшись і, напевне, від нічого робити, щосили вгатив копняка в її охлялу дупку.Та так, що дівчинка пролетіла кілька кроків уперед, впала на колінця, зойкнула і відразу гучно заревiла, аж сльози з очей закапали. Так і не встаючи, вона, швиденько перебираючи ручками та збитими колінцями, поповзла до найближчого прилавка й, тулячись до нього, зіщулилася грудочкою, та тремтячи немов від лихоманки, продовжила ревіти, час від часу кидаючи на кривдника перелякані погляди. 

 А той лише голосно зареготав і показав матері пальцем на свою жертву. Маман тільки хмикнула на його витівку і, схопивши синочка за руку, повела до прилавка з сувенірами.

 А в мене мало серце не вискочило з грудей. В одну мить я опинився позаду матусі та її синочка... Далі пішов сильний удар ногою в товсту дупу хлопчини, та такий, що під підошвою аж хруснуло. Він влітає головою в дерев'яну стінку прилавка, ламаючи пару дощок і перекидаючи добру частину товару. Кричить як різаний, ще гірше, ніж маленька. Мамчин голос підтягує йому, ще й закликаючи поліцію, але одразу ж замовкає, оскільки дуло мого револьвера проникає глибоко в її горло, ламаючи при цьому передні зуби.