Частина 11

 За той час, що я надягав майку й кеди, вона встигла повністю одягнути малечу, і навіть сама вбралася в просту літню сукню, яка, попри свою простоту, досить вигідно підкреслювала її принади.

 П'яточка — це окрема історія. Ніжно-рожева сорочечка, зверху темно-фіолетовий сарафанчик-кльош, набагато нижче коліна. Судячи з усього, потрібного розміру не знайшлося. Рожеві колготки та фіолетові босоніжки. Дівчинка-дзвіночок. Я навіть почав душитися сміхом, спостерігаючи, як малючка крутиться перед дзеркалом, незграбно підтягуючи одяг там, де їй було незручно.

 — Що смішного! — обурилася Самай. — Справді-бо гарненько.

 П'яточка, дивлячись на мене, щасливо посміхнулася, показавши свій щербатий ротик, тим самим підтвердивши, що їй теж усе подобається.

 — Та ви обидві красуні, очей не відірвати, — я вирішив хоча б раз щось сказати без підколів. — Але ж ця хустка дурнувата, її не можна зняти? Вона в ній схожа на кріпосну селянку.

 — Я намастила їй волоссячко лікувальною маскою від параз... ну, від комах у голові. А хустка фіксує, щоб вбиралося. Це на добу. Потім їй потрібно вимити голову дитячим шампунем, я тобі трохи відсиплю.

 — А де я буду мити їй голову — у міському фонтані, чи що? Та й як мити? Ти пам'ятаєш ранковий концерт?

 — А П'яточка вже розумниця, — защебетала Самай. — Тепер вона знає, що митися — це добре. І водички вона вже не боїться. Правда, маленька?

 Та ствердно кивнула головою у відповідь і діловито пошурувала до мене, схопившись рукою за мій палець.

 — Поїсти я вам теж дам із собою, нагодувати тут уже не встигаю. І щойно ви десь влаштуєтеся, дай мені відразу знати, Стрілку. Будь-якого дня приходь на базарну площу до дошки оголошень о другій годині. Я чекатиму на тебе там щодня, на жаль, недовго — чверть години, максимум. Гаразд?

 — Гаразд, — я кивнув головою, слухаючи, як швидко і чітко мене проінформували. І щойно з'явилася можливість, вставив своє слово: — А що це за взуття таке... де ви його взяли?

 Я підняв ногу, показуючи, про що йдеться. П'яточка точно так само повторила мій рух — напевне, думаючи, що це так треба. Тепер настала черга дівчини порснути від сміху, але вона швидко взяла себе в руки й заторохтіла далі:

 — Це мого чоловіка. Колись він надумав справити на мене враження і купив собі системне взуття, сподіваючись, що станеться диво і він миттєво стане сильнішим та швидшим. Але — лиш гроші на вітер. Те, що створено для вас, не працює на нас.

 — А не пробував займатися спортом? Чи у вас ще немає такого поняття?

 — Я знаю, що таке спорт. Невже забув, від кого моя донька... Ми хоч і небагато, але трохи спілкувалися, і в загальних рисах я багато знаю про ваш світ. Так, у нас дійсно немає такого поняття, як спорт. Зате є тренувальні зали, де за невеликі гроші вчать користуватися різноманітною зброєю або навчають кулачному бою. Тільки для тренування потрібно докладати зусиль, а їх у нього вистачає тільки на пекарню. Але хоча б так. А ти що, займався? Теж хотів когось вразити?

 — Правильніше було б сказати: хоч когось. Ти не повіриш, але в юності я був довготелесим і худим підлітком, ще й незграбним. Тож привернути увагу дівчат було нереально. Тому мені довелося змінитися.

 — Не знаю, куди дивилися ваші дівчата. Але й без купи м'язів видно, що ти хлопець із характером, а також дуже харизматичний. Таким зовнішність не надто важлива, вони й так справляють враження.

 — Але так ще краще!

 — Безсумнівно, — відповіла вона, збираючи в кошик прості продукти, але в цілком пристойній кількості — напевне, згадала про мій апетит. — Це говорить про те, що, крім усього, у тебе є ще й сила волі — одна з якостей, яку я хотіла б бачити у своєї дитини. До речі, про дитину... Ось гроші.

 Перед тим як зібрати кошик, вона витягла звідкись з-під нього невеличкий мішечок, що побрязкував. І як їй вдається так швидко все запам'ятати й відразу приготувати? Гроші, звісно ж, взяв, але при цьому запитав:

 — Думаєш, я виконав свою частину угоди?

 — Поки що не можу відповісти з упевненістю. Це стане відомо через деякий час, але моя жіноча інтуїція підказує, що все добре. Ну, здається, я все зібрала, ось... і дивись, дбай про П’яточку.

 — Хто б про мене подбав...

 — Ти сильний, з усім чудово справляєшся сам, — Самай посміхнулася мені й ніжно штовхнула до дверей.

 — Я просто повинен бути сильним, інакше навіщо й бути!

 — А ще ти розумний і сміливий, і я просто тану поруч із тобою, — раптом, немов піддавшись внутрішньому пориву, дівчина пригорнулася до мене і потягнулася за поцілунком.

 — Так, я такий, я можу, — я шморгнув носом. — Ану ж бо, швиденько почухай мені спинку, вже несила терпіти.

 — Все, йди геть, — засміялася вона, а потім нахилилася до малої: — Бувай, дорогенька, і стеж за нашим Еешиком, а то він такий...

 Вона так і не сказала, який саме, але довго дивилася нам услід. Звідки я знаю? А ми з П'яточкою кілька разів озиралися і махали їй рукою, поки вона не зникла з поля зору.