Частина 8

 — Ого! Як усе запущено. Напевно, маленька достатньо настраждалася за своє коротке життя, тому й реагує так, — сказала дівчина зі сльозами на очах.

 — А мене не кусає, дивись, — похвалився я і почав тикати малій пальцем у зуби. — Бачиш, навіть не реагує... Ай! Коза драна! Блін, як куснула... тобі капець, можеш сама покінчити з життям, або...

 П'яточка, вкусивши мене, відбігла на деяку відстань і почала витріщатися в мій бік. Вкусила не те щоб сильно — чутливо, ну а я, з любові до мистецтва, схопив «пошкоджену» частину руки і почав розігрувати невеличку виставу, при цьому кривляючись — мовляв, як же мені боляче. Мала постояла деякий час, дивлячись на мої страждання, пройнялася і кинулася до мене, щоб «спокутувати свою провину»... говорячи простою мовою, схопила палець і почала дмухати на нього, смішно надуваючи щічки.

 — Так, уже легше, але все одно боляче, — я почав комизитися, спостерігаючи, як Сама́я мало не захлинається, заходячись сміхом.

 Дівчинка своїм дитячим розумом зрозуміла, що потрібно «посилити» лікування, і стала легенько покривати місце укусу поцілунками з усіх боків. Мені стало ніяково від такого прояву почуттів та турботи, і я вирвав палець з її рук. Але все ж таки підніс його до очей, критично обдивився з усіх боків і, насупившись, виніс вердикт:

 — Гаразд, хай буде, вже не боляче. Але якщо вкусиш ще хоча б раз...

 Не давши закінчити, крихітка кинулася обійматися... з моєю ногою. Сама́я, побачивши останню сцену, так розчулилася, що аж руки притисла до щоки від споглядання такої милоти.

 — О небо! Як це мило, — солоденьким голосом промурмотіла вона. — Стрілку! Ти раниш моє серце і мій розум з кожним разом усе більше й більше і, схоже, скоро зведеш з ума.

 — Ти лиш перед цим не забудь написати адресу, куди тебе відвезти, якщо вже зовсім злетиш з котушок.

 — От дурник! Я йому про кохання, про почуття, а він хоче віддати мене в божевільню! — обурилася дівчина, при цьому вдаривши мене кулачком у груди. — А тепер хапай дитину і біжи за мною, я покажу тобі, де ванна кімната.

 — Ай! Знаєш, як боляче... ану цілуй, куди вдарила, і в губи теж — у рахунок компенсації.

 — Розмріявся. Наповни ванну водою... як? Розберешся. Все це дрантя, що на вас, скидай в цей мішок, потім викинеш. Спочатку миєш дівчинку...

 — Нє! Нє! Нє! Нє! Про що ти говориш! Як це я буду її мити... голою чи що? — обурився я.

 — Ні, одягненою... Звичайно, голою, а як інакше? І стеж за тим, щоб шампунь не потрапив їй в оченята, бо буде пекти. Візьми ось цей... це шампунь моєї доньки. А я поки що переодягнуся і збігаю в аптеку. Візьму засіб від в... комах, і ще щось, щоб вона не пісялася. А після купання змастимо їй волоссячко...

 — Я нізащо не буду її мити! Вона маленька... я що, на збоченця схожий?

 — А що? Велику б мив? — дівчина примружила очі, дивлячись на мене.

 — Ну, якщо тебе... то з величезною радістю, можливо, навіть декілька разів! А її не буду. Хай смердить... своїм запахом комарів буде відганяти. Вже плюс.

 — Ну чому?

 — Я ж чоловік! А чоловіки не миють маленьких дівчаток — це непристойно.

 — Ох, ти ж мій дорогий чоловічку! — сплеснула вона руками. — А якби ти був батьком-одинаком, то що? Твоя маленька донечка ходила б брудною? В цьому віці діти ще не вміють самостійно митися.

 — Я б найняв няню. Давай краще я збігаю в аптеку.

 — А що я буду робити? Ти ж бачив — малючка не підпускає мене до себе, довіряє тільки тобі. Так що перестань нити, Стрілку... раз взяв дитину, будь ласкавий, піклуйся про неї.

 — Я її взяв! Вона сама до мене вчепилася... Слухай, а давай ти біжи не в аптеку, а до опікунської ради. Мовляв, прибилася бездомна дівчинка, бідна, нещасна, врятуйте дитятко — прихистіть.

 — Як скажеш, ти вже доросла людина, маєш сам вирішити, що робити в такій ситуації. Дитина — це не іграшка. З одного боку, чомусь серед величезного натовпу людей вона обрала саме твою персону...

 — Ну, ти теж чомусь обрала саме мою персону.

 — І не змушуй мене шкодувати про це. Ми, жінки, слабкі істоти, нам потрібен захисник у житті. Не всі, правда, знаходять такого. Маленька свій вибір зробила — ти її захисник. І, проявивши хоч якусь турботу про неё, ти погодився з її вибором. А це означає, що це доля, твій хрест. А хрестами не розкидаються, Стрілку. Хоча, з іншого боку, ти повинен сам зрозуміти для себе, чи зможеш дати їй усе необхідне для щасливого життя, чи геть занапастиш його, — сказала дівчина, змушуючи задуматися. — Гаразд, я біжу, а ти просто візьми теплу воду, тільки дивись, щоб не була гаряча, спробуєш рукою. Роздягнеш її й покладеш у ванну, хай вимочується. А я прийду і допоможу тобі викупити дівчинку. Тільки стеж, щоб вона не потонула. І речі обов’язково всі в мішок, я дам вам інші, чисті.

 — Але я все одно труси знімати не буду, хай у них мокне.

 — О, боги! І навіть нікому не поскаржишся, сама ж вибрала такого. Гаразд, не знімай. Просто поклади її у ванну на попу, залишайся поруч з нею і тримай так, щоб не послизнулася та не впала на спинку й не захлинулася. Якщо, не дай боже, наковтається води — знаєш, що робити?

 — Ну, звичайно: в мішок, а потім викину на смітник...

 — Це зовсім не смішно, — серйозним тоном сказала дівчина.

 — А чом би й ні? П'яточка... а чи не хочеш ти потрапити в цей мішок? — та, радісно вишкірившись, кивнула головою і відразу ж почала лізти всередину. — Хопа! Фокус-покус, була дівчинка — і раптом її не стало!

 Мала, подумавши, що це така гра, радісно захихотіла з торбинки.

 — Все! Я пішла! Як повернуся, щоб уже сиділи у ванній, — похитала вона головою і пішла в кімнату переодягнутися.

 — Вона не мій хрест, а моя кара. А плече, куди вдарила, все одно болить, навіть здається, вже й рука німіє. А для Стрілка руки — все! — крикнув їй услід, але відповіді так і не отримав.

 Закинувши мішок із дівчинкою, що щось там шаруділа в ньому, за спину, я відкрив двері у ванну кімнату й обдивився. Приміщення невелике. Основний простір займає солідна і досить симпатична на вигляд ванна. Не емаль, матеріал якийсь інший — або мідь, або схожий сплав, неважливо, головне — чиста. Збоку є крісло і тумба з банним та мильним приладдям. Навпроти на стіні висить велике дзеркало, а поруч із ним — невеличка шафа. Нормально — бідненько, але чистенько.