Частина 4

 Правда, гризли сумніви морального характеру. Вона заміжня, а це означає, що мені доведеться незнайомому чоловікові роги наставити — а може, в житті він виявиться нормальним мужиком, якому просто не поталанило народитися «системним», ну або з дружиною не поперло, якій потрібна дитина від таких. До речі, чому саме від системного, що особливого в тих дітях і чим вони відрізняються від місцевих? Але з іншого боку, якщо Сама́я переступила через себе і, поправши свою жіночу гордість, готова була абсолютно оголеною стояти на колінах, принижуючи себе перед незнайомцем, то, можливо, це для неї дійсно питання життя і смерті. Ну як же тут не допомогти. Навіть попри те, що за допомогу доведеться заплатити. А що не так?.. Мені теж потрібна допомога. Ми просто допоможемо одне одному, і всі залишаться задоволені. Ну, крім чоловіка. Але якщо він нічого не дізнається — то кому від цього погано?

 І ще один плюс. Я так поспішав одягнутися і помитися, що забув відкласти трохи грошей на їжу. Бовдур. Тож якщо добре подумати, то, заплативши, дівчина врятує мене від голодної смерті. Звичайно, можна заробити й інакше — є деякі завдання від міста, про які згадував дядько, щоб йому, Ау. Але це, напевно, довго і важко, і платять за них, певно, копійки, а може, й просто репутацію. Ні, ми однозначно потрібні одне одному, і, проганяючи її, я, напевно, занадто поквапився. Це треба виправляти.

 — Агов! Сама́я! Зачекай! — зірвався я зі свого місця, може, ще далеко не відійшла.

 Фу-у. Якраз біля виходу. Встиг.

 Почувши мій поклик, вона здригнулася і швидко обернулася. На обличчі відбилася непідробна емоція надії. Ну-ну. Цікаво, що буде з дівчиною, якщо я знову її обламаю, коли дізнаюся, що вона може розрахуватись тільки сріблом. Варіант А — плюне мені в обличчя. Варіант Б — видряпає мені очі. Варіант В — покінчить із життям. Варіант Г — покінчить із моїм життям.

 — Я тут постояв, подумав та й вирішив — а давай поговоримо про твою... е-е, пропозицію ще раз. Але не тут, а в тихій, затишній атмосфері.

 — Я просто подумала, що тут і зараз, коли майже нікого немає поруч, ми можемо зробити те, що маємо зробити — швидко і без сторонніх очей, і більше ніколи не зустрітися. Багато хто віддає перевагу саме такому варіанту.

 — Біда, що я не такий, як «багато хто». Я естет! Я не можу насолоджуватися жіночою красою на тлі такого брутального оточення. Особливо коли переді мною така богиня. — Сама́я злегка почервоніла й знітилася від моїх слів. Дивись-но — те, що ми голі — це нічого, стандартна ситуація. А від простенького компліменту — відразу в краску. Піди зрозумій цих жінок. — Так що давай-но вийдемо звідси, сядемо десь у тихому, затишному місці, поїмо, обговоримо твою проблему. Можливо, там і приймемо якесь рішення, що задовольнить обидві сторони.

 — То ти... Тобто ви...

 — Можемо відразу перейти на «ти». А звуть мене Еех, і не питай чому.

 — Так ти, Еех, виходить, просто голодний... А я, дурненька, накинулася на тебе зі своїми проблемами. А ти ж ледь тримаєшся на ногах від голоду, — заметушилася дівчина.

 Я вже збирався відповісти, що це не має нічого спільного з їжею. Але тут у мене зрадницьки забурчало в животі, та ще й так голосно — майже на пів залу. От же ж сволота.

 — Бідненький, — Сама́я підійшла до мене і ніжно погладила долонькою мої груди.

 Ну, тут уже я не втримався: раптово схопив дівчину, притягнув до себе й впився в її пухкі губи. Моє терпіння вже й так було на межі, ще б пак — так довго ігнорувати присутність оголеної красуні! А вона відразу ж відповіла на мій поцілунок, і навіть притиснулася всім своїм тілом до мого та схопила мене за голову, буквально впиваючись в губи. Так ми і «повисли» на деякий час.

 У мене голова йшла обертом, я мало не зірвався, щоб взяти її прямо тут і зараз. І ніхто не знає, скільки зусиль мені знадобилося, щоб відірватися від дівчини та прийняти вольове, правильне рішення — йти їсти.

 Тому, насилу вирвавшись із цупких жіночих рук, я сказав:

 — І все ж, не тут і не зараз.

 — Ти лише так кажеш, а думаєш по-іншому, — Сама́я усміхнулася, опустивши очі нижче пояса.

 Я теж опустив очі. Таки-так.

 — Я головний! І я тут приймаю рішення.

 Дівчина тільки багатозначно усміхнулася і, схопивши мене за руку, потягла до виходу.

 Таверну знайшли швидко, також буквально за два-три будинки від громадської лазні. Гарний райончик... Все під рукою, хоч бери й у майбутньому обзаводься тут власним житлом. Лишень близькість стіни дратувала. Якщо системні не зможуть втриматися, то ці вулиці захлисне хвиля зомбі.

 Вхід до корчми, як і всюди , — цокольне приміщення. Тільки фасад відремонтований і пофарбований, а нові двері відчинені, радісно заманюючи відвідувачів. Коли я зайшов усередину, то зрозумів... Таверна — зовсім не таверна, а найсправжнісінька совдепівська їдальня. Довгий прилавок зі всілякими оповитими парою стравами. Одні вже лежать у тарілках, інші тобі наберуть, покладуть, наллють послужливі, рожевощокі кухарі. Зліва від стійки є благенькі поруччя для позначення черги, щоб народ не товпився.

 Я гідно взяв тацю, поставив посуд, вхопив гарний оберемок нарізаного свіжого хліба і «погнав» тацю по слизькій поверхні в напрямку перших страв.

 В асортименті було чотири види супу — грибний, курячий, рибний і сирний, плюс солянка, розсольник і червоний борщ зі сметаною. Ну, я взяв грибний і солянку, хотів прихопити ще борщику, але пошкодував бюджет Самаї. Потім пішли картопляне пюре з фрикадельками й підливою, горохова каша з відбивними, салат «Олів'є», овочевий салат і салат із грибів до купи. Склянка сметани з чебуреком та компот із булочкою з маковою начинці доповнили моє меню.

 Загалом, різноманітність страв, як для міста, яке з усіх боків штурмують зомбі, здивувала. Я запитав про цей парадокс у дівчини, яка якраз розплачувалася на касі. Набігло десь на пів срібляка. Ціни божі. Я так думаю.

 — На південь від міста багато полів і городів. Свого часу керівництво міста подбало про те, щоб обгородити їх високим дротяним парканом із колючим дротом. Поодиноких зомбі стримає, а проти натовпу... Ваші люди там постійно патрулюють, збирають рейди. А десь-не-десь, чула, почали зводити кам'яні стіни.