Частина 3

 — Мої справи тебе не стосуються! — холодно відповіла вона. — Це твоїх рук робота?

 — Так, напали, — знизав плечима я.

 — А Семен тут до чого? — спитав воїн, схилившись над тулубом.

 — Так він сам себе, коли mрець його цапнув за руку, — я показав на пальці, що стискали руків'я ножа в шиї. Начебто випадковість, але все виглядало настільки переконливо, що я й сам би повірив у власну брехню, якби не знав, як усе було насправді. Але от як за штани відмазатися?

 — Таки так! Рука тут добре пережована, залишився тільки один палець, але в темряві погано видно, — сказав здоровань-стрілець і додав: — І штанів немає, та й з ногою щось не те. Ану, дайте хтось світла!

 Ну ось і все, приїхали... Зараз вони побачать кульові поранення — і прощавай, спокійне життя. Почнуть ставити незручні запитання, справу шити, «мокруху» пред’являти. А за неї передбачена смертна кара або взагалі, як у воєнний час, — розстріл на місці. І головне: йшли ж на якийсь прорив, то й йшли б собі далі, а не докопувалися до мене! Треба було відправити їх в інший бік...

 І тут мне несподівано пощастило... Ну, як пощастило — відносно. Поки чоловіки оглядали тіло Сьоми, зі стіни зі знайомим виттям гепнулося ще кілька тіл.

 — До бою! — вигукнув чорношкірий здоровань.

 Люди навколо відразу сполошилися, забігали, але під грізне гарчання свого ватажка організовано вишикувалися в шеренгу і поспішили бити інфікованих. От і добре! Ви тут тримайтеся, хлопці, а я, maбуть, піду, займуся своїми насущними справами. Я вже збирався кинутися вбік, як ледь не зіткнувся зі своєю новою знайомою, яка залишилася стояти поруч.

 — Куди йдеш? — спитала вона, дивлячись знизу вгору. Її голос звучав рівно. Тільки тепер я помітив, що її очі мали красиву мигдалеподібну форму, яка зовсім не псувала зовнішності, а навпаки — додавала особливого шарму.

 — Туди, — я показав пальцем навмання. — Там на мене чекають!

 — Хто?

 — Справи, — буркнув я. І чого вона причепилася?

 — Ти поки що залишишся з нами. До так званого з'ясування обставин.

 — Які з’ясування, шановна?! У мене тільки одна куля і стільки ж рівнів! З усіх з’ясувань ясно тільки одне: за такого розкладу мені тут робити нічого!

 — Боєзапас тобі Анк виділить — це той здоровань-кулеметник. У борг, звісно. А щоб не дістали зомбі, триматимешся мене. Якщо робитимеш усе так, як я кажу, з тобою нічого не станеться.

 Раптом у повітрі пролунав виск, і краєм ока я помітив, як на нас із неба налітає якась сіра, огидно зубасто-ікласта потвора. Недовго думаючи, я тут же повалив дівчину на землю, щільно притиснувши її своєю вагою.

 Чудовисько, даремно махнувши над нами крилом, полетіло кудись далі, і красуня в ту ж мить штовхнула мене, відкинувши майже на півтора метра. Ну й здорова мала!

 — З глузду з'їхав?! Ти чого на мене завалився, жити набридло?! — обурено прошипіла вона.

 — Так це ж... Пташка ж... І чого одразу «валишся»! Я життя тобі, між іншим, рятував. А так — сильно потрібна ти мені. Я в тому житті повз таких, як ти, в нічних клубах проходив, навіть не дивлячись!

 — Теж мені, красень знайшовся! — розчервонілася та.

 І це було видно навіть при такому кепському освітленні.

 — Звичайно, я гарний! Високий, статний! Не те, що ти: коротконога, очі банькаті, хоч ліфчик на них надягай, щоб не повипадали, та ще й лупаті до всього. Груди так взагалі — одна більша за іншу, та й зад випнутий так, ніби його силіконом перекачали. Ткнути — вибухне!

 Більше я нічого не встиг сказати. Дівчина, гарчачи як зомбі, кинулася на мене, якоюсь спритною технікою шпурнула об землю і почала душити.

 — Рятуйте! Гвалтують! — скрикнув я і почав задихатися під її сильними пальцями.

 — Я тебе зараз не вб'ю, так, лише злегка придушу! — гарчала вона, трохи послабивши хватку. — І це лише тому, що ти все ще несеш відповідальність за вбивство тайфінця Семена. Настане світанок, «хвиля» спаде, і будь певен — ми у всьому розберемося. Такі самозакохані дурні, як ти, навіть не обтяжують себе читанням правил і зводів законів нашого краю. А там чорним по білому написано, що вбивство місцевих жителів Системним без особливих причин, тільки якщо це не самооборона, карається дуже суворо, аж до... Так що ти попався, «красунчику»!

 У той час, поки мене душили і навіть виносили вирок, в повітрі знову затріпотіло крилами, і над нами вдруге з'явилося летюче чудовисько. Схоже, воно вирішило не зв'язуватися з живими — швидко підхопило тіло Сьоми і зникло бозна-куди.

 Ми з дівчиною на мить завмерли, спостерігаючи за «пташкою», що невпинно відлітала в ніч, і за тілом, яке розмірено погойдувалося в її міцних кігтях. А я ще й замилувався гарним личком своєї «мучительниці», яка завмерла з широко розплющеними очима. Ох і ляля! Як би я там не жартував, а в житті з такими красунями мені ще не доводилося зустрічатися. Не тягнулися вони до мене.

 — Усьо! Нема тіла — нема діла! — засміявся я, приводячи її до тями. — Злізай давай з мене, а то я вже відчуваю себе як після бурхливого сексу. Хочу курити.

 — Ні! Так просто ти не відбудешся! — сердито прошипіла вона і, не відриваючись від мене, почала дивно крутити руками, продовжуючи щось шипіти і не зводячи очей з утікаючої «пташки».

 «Що це з нею?» — подумав я. Потім подивився на пташку, на дівчину, знову на пташку... Так, вона ж, зараза, «кастує» якесь заклинання — напевно, щоб збити докази, що відлітають. Раніше я пообіцяв собі діяти швидко і рішуче. Сказано — зроблено. Швидко викрутившись з-під неї, наче вуж, миттєво перехопив її за руки, неочікувано перекинув на спину, а опинившись зверху, притиснувся всім тілом, щоб не могла поворухнутись. Та ще й припав до її губ своїми. Ну, це щоб не могла вимовити закляття… ну, ви зрозуміли...

 — Аеліто! Там зі стіни... — це до нас підбіг один із її команди, той самий білявий чувак у фраку. Та коли він побачив таку картину, враз змінив тему: — А що це ви робите? Ви що, знайомі? І давно?