Передмова

«Шановні читачі! Зараз книга проходить повну технічну та стилістичну переробку. Я виправляю помилки, покращую динаміку сюжету та розбиваю великі розділи на зручні для читання частини. Перепрошую за тимчасові незручності тих, хто вже почав читати — обіцяю, що в оновленому форматі історія стане значно яскравішою та цікавішою. Нові глави з’являтимуться щодня. Дякую, що ви зі мною!» 

«Друзі, додайте книгу в бібліотеку та поставте лайк, це допомагає мені рости!».

Людство завжди цікавило: що ж на нас чекає після смерті?.. Рай? Пекло? Джаннат? Вальгалла? А може, реінкарнація, коли ми відродимося в те, на що заслужили, накосячивши в попередньому житті?

 Або, ймовірно, доведеться зі зброєю в руках захищати багатотисячне місто від навали полчищ мерців, інфікованих жахливим зомбі-вірусом, який до того ж має здатність мутувати в ще більш небезпечні та смертоносні форми, що не відають ні жалю, ані милосердя і не знають втоми.

 Але коли у тебе в руці легендарна зброя, поруч — плече вірного товариша, а всі твої параметри прокачані якоюсь невідомою предвічною Системою, то й біда — не біда. Одне не добре — відступати нікуди, та й удома дідька лисого спочиватимеш на лаврах... Адже там на тебе чекає маленька трирічна дівчинка-сирота, яку ти прихистив із жалю. Вона для своїх років настільки мале та худюще, що здається — чхни, і розсиплеться.

 Але... Перевернутий на підлогу повнісінький нічний горщик, невідомо як перекинуті меблі, постійне недосипання, скарги сусідів і навіть примусові роботи в каналізації — ось що ховається за зворушливим дитячим личком із радісною посмішкою і кумедним переднім зубчиком.

 Та, як то кажуть: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили». І тепер стає незрозуміло: перебуваєш ти в раю чи десь там, куди не дуже хотілося.

 «Але часу на балачки вже немає, тому що, здається, десь щось розхреначили. Не знаю де і що, але винуватець — стовідсотково всюдисуща, невгамовна бешкетниця! Хоч би біда нікого не скалічила та й сама залишилася цілою, бо хай там що, але ж — моя...»