Частина І

Ендрю і Джек були друзями із самого дитинства. Вони були із тих, кого можна було назвати нерозлийвода. Жили хлопці по-сусідству на окраїні невеличкого села, якого вже не знайти ні на одній карті. Часто вони гралися на задньому дворі одного з їхніх будинків. Їхні батьки також між собою досить непогано ладили, тож, коли побачили таку міцну дружбу їх синів, паркан, що розділяв задні двори, знесли. Хлопці росли, росла разом з ними і їхня дружба. Але одного дня все змінилося.

         Гуляючи у дворі Джек знайшов мертву пташку. Це не було малесеньке пташеня, яке могло б випасти з гнізда. Можливо, вона була чимось хвора, тому і померла. Звісно, Джек взяв пташку і покликав друга, щоб показати таку неймовірну для дітей знахідку. Ендрю підійшов і, побачивши пташку, ледь не розплакався. Йому стало її шкода, але він нічого не міг зробити. Хлопець лише погладив її уже холодне тільце. Але раптом вона відкрила очі і злякано подивилася на своїх рятівників. Змахнувши крилами, вона полетіла у блакитну вись.

         ― Як ти це зробив?! – спитав Джек із неймовірним здивуванням.

         ― Це я? Я не знаю… - відповів Ендрю не менш здивовано

         ― А хто ж іще? Лишень ти доторкнувся до неї, як вона тут же полетіла. Та в тебе дар!

         Цілий день хлопці тільки те й робили, що обговорювали цю дивовижну подію. За вечерею Ендрю розказав батькам про це. Вони, звичайно, не повірили, списали все на дитячу фантазію і сказали триматися якнайдалі від мертвих тварин, адже від них можна захворіти купою дуже неприємних і страшних болячок. Ендрю це навіть образило. Він понад усе захотів довести батькам правдивість своїх слів. Для цього йому якраз стане в нагоді миша в його кімнаті, яка вже три дні своїм шурхотом заважала спати. Після вечері хлопець взяв зі столу шматочок сиру і, закинувши його собі в кишеню, пішов у комірку під сходами на другий поверх у пошуках мишоловки. Це виявилося досить нелегким заняттям, як для десятирічного хлопчика, який не може дотягнутися до верхньої полиці. З невеликими труднощами у вигляді стільця з кухні, який Ендрю прийшлося тягнути до комірки, щоб дістати догори, він все ж отримав бажане. Перед сном хлопець зарядив мишоловку і на ранок у пастці вже була нещасна жертва. Ендрю обережно взяв мишоловку, не торкаючись самої миші, і побіг до батьківської кімнати.

         ― Дивіться! – сказав хлопець батькам і дістав мишу з пастки. Батьки ще спали, але голос сина заставив їх прокинутися і подивитися на те, що він хотів показати. Ендрю зробив все точно так, як і вчора: він злегка погладив мертву мишу, і вона ожила, почала вовтузитись в руці хлопця. Від батьківського сну не залишилося і краплини.

         ― Як ти це зробив? – спитала в Ендрю мати з таким самим дитячим здивуванням і захватом, як учора Джек.

         ― Я ж казав вам, що я так умію, а ви мені не вірили.

         ― Дійсно вмієш…

         Через декілька днів про вміння Ендрю знало вже все село. Виявилося, що хлопець може не тільки воскрешати, але й загоювати рани і лікувати хвороби у різних дрібних тваринок, тож він став місцевим «ветеринаром-цілителем». Минали роки і про Ендрю почули навіть у сусідніх містах. До нього почали приїжджати багаті люди і давати йому немалі гроші за зцілення їх домашніх тваринок. На Ендрю це вплинуло дуже погано. Він почав чванитися і навіть забув про стару дружбу з Джеком. Дуже скоро в село почали приїжджати журналісти і у своїх репортажах називали його «Богом». На жаль, в це повірив і сам Ендрю. Він дійсно почав вважати, що він є самим Богом, адже ні в кого більше не могло бути таких здібностей.

         Джек намагався повернути до розуму старого друга, але всі намагання закінчувалися сваркою, щоразу дедалі більшою. І одного разу терпіння его Ендрю не витримало.

         ― Енді, привіт! – відкривши двері будинку Ендрю, сказав Джек, - можна увійти?

         ― Я хіба тебе запрошував? – грубо відповів господар будинку.

         ― А що, до старих друзів уже потрібно із запрошенням приходити? – намагаючись залишатись спокійним промовив Джек.

         ― Не забувай, що твій старий друг – тепер Бог.

         ― Енді, ми ж з тобою це вже обговорювали…

          ― Не називай мене так! – гримнув Ендрю, - май повагу до Бога.

         ― Та зрозумій ти вже, - Джек уже не міг стримуватися, - ти – не Бог. Богом не можна стати.

         ― А як, по-твоєму, я зміг воскрешати з мертвих? Жодна звичайна людина не може робити нічого подібного. Лише Бог здатен на таке.

         ― Я… я не знаю, як це пояснити, але знаю одне: Богом ти не є. Так, ти можеш повертати зі світу мертвих котів, собак та інших тваринок. Але чи можеш ти воскресити людину?

         ― А ти хочеш перевірити? – Ендрю вийшов із кімнати в передпокій, тримаючи в руці пістолет.

         ― Ендрю, що ти робиш? – почав панікувати Джек.

         ― За ці роки мені не вдалося воскресити жодної людини. На сільському цвинтарі уже не залишилося місця, щоб ховати нових людей. Але я тренуюся. І ти – можеш стати піддослідним.

         ― Ендрю, заспокойся, не треба цього робити. Так, у тебе є дар. Я не знаю, які сили ним тебе наділили, але людей ти воскрешати не можеш. Якщо ти вб’єш мене – це буде назавжди.