Х

Увечорі Аеліта чекала на зв'язок із Назаром. Орест обіцяв. Назар не підвів. Коли в ноутбуці вона почула таке очікуване сповіщення, серце закалатало.

– Привіт, - посміхався їй Назар з монітору. – Нарешті ти відповіла, - якось виснажено прозвучали його слова.

– Привіт, - дуже тихо й винувато відповіла Аеліта. – Я маю багато чого тобі пояснити…

– А треба? – Здивувався Назар.

– Так, треба. – Рішуче відповіла Аеліта, й після схвального кивка Назара, продовжила:

– Дорогою додому я потрапила в аварію… тиждень була в реанімації, ще майже місяць у лікарні… - тут Назар її перебив:

– Аварію? Як так могло статися? З тобою все добре? – Його голос був занадто схвильованим. Аеліта бачила в його очах страх, що був яскравим свідченням глибини його почуттів до неї.

– Вже все добре. Вже все позаду.

Якусь мить вони мовчали, а потім Аеліта продовжила:

– В тій аварії я загубила телефон, тому не могла з лікарні вийти з тобою на зв'язок. І… браслет також загубила… - на цих словах голос Аеліти зовсім зтих, та вона швидко повернула контроль над емоціями й продовжила:

– Це все відбувалось якось… наче… мені важко дати всьому, що сталося, назву, та…

Тут Назар її знову перебив:

– Люба, не переймайся через браслет. А твоє мовчання… я ж бачив, що в інтернет ти не виходила довгий час, вирішив спочатку, що передумала, що відшила… А потім, коли Орест розповів про твій дзвінок… - Назар змовк. Вони мовчали. Їхні погляди говорили більше за слова. Аеліта посміхалася. Назар всміхався у відповідь. Їхнє закохане мовчання нахабно перервала Нявка, що ревно стрибнула господині на коліна й вимагала уваги. Кішка гордовито подивилася на монітор, потім на Аеліту, знову на монітор, після чого незадоволено нявкнула й почала леститися до Аеліти. Назар констатував:

– Бачу, доведеться мені попотіти, щоб твоя киця прийняла мене.

– Мабуть вже так і буде.

Вони сміялися, а Нявка настирливо лестилася до Аеліти, іноді поглядаючи на монітор.

* * *

Аеліта не спала. Після розмови з Назаром вона нарешті насолоджувалася кавою з цинамоном та вершками, сидячи на балкончику й спостерігаючи, як спить місто. Нявка скрутилася калачиком поряд із нею. Зоряне весняне небо було ясним. Вона, як колись у дитинстві вчив її старший брат, роздивлялася сузір’я Великої та Малої Ведмедиці, між ними вона нарешті побачила сузір’я Дракона, а трохи далі від них – сузір’я Лебедя. Щоразу, коли вона ось так вдивлялася в небо, вона ніби поверталася у дитинство, де їй було затишно й безпечно. Сьогодні був насичений подіями день. Нарешті він добігає кінця, та щось не давало Аеліті заснути. Район спав. Аеліта вирішила спробувати заснути ще раз. Лежачи під ковдрою, вона дивилася повз скляні двері балкону на вогники, що вимальовували криві з доріг. Тихе, м’яке дихання Нявки, яка вмостилася поруч, вколисувало, і Аеліта почала засинати. Аж раптом її телефон розірвав нічну ідилію голосним рингтоном. Аеліта підхопилася, не зовсім розуміючи, де вона, і що трапилося.

– Ало, - сонно пробурмотіла вона в телефон. Їй відповів чоловічий впевнений голос, який щось їй говорив дуже швидко, ніби скоромовку. З того всього Аеліта вихопила лише «поліція» і « з ким я говорю?». Вона розгубилася. Поліція? Вночі? Що їм треба?

– З ким я говорю? – Повторно запитав чоловічий голос.

– Шовкова Аеліта Петрівна. А що трапилося? Чому ви мені телефонуєте? – Почала нарешті міркувати Аеліта.

– Ви знаєте Вінгура Ореста Михайловича?

Аеліту наче холодною водою облили.

– Так, знаю. А що з ним трапилося? Де він? – Замість відповідей їй запропонували прибути до відділку поліції.

Вона швидко зібралася й поїхала туди. Дорогою їй на думку що тільки не спадало. Добре, що містечко маленьке, вночі дороги пусті, то ж до місця призначення вона дісталася за 5 хвилин після того, як сіла в автівку.

Як з’ясувалося у відділку, Орест був у нічному клубі, добряче випив, та не поділив зі ще одним лавеласом дівчину. Бійка була кривавою, то ж забрали обох. Хоч розмістили їх в різні «апартаменти», іони й там завдавали немало клопоту. Коли Орест повідав поліціянтам свою історію і мету прибуття до Бердянська, правоохоронці захотіли переконатися, що той каже правду.

Аеліта ледь вмовила його відпустити під свою особисту відповідальність. Навряд їй би це вдалося, якби не давній знайомий, з яким вони товаришували у студентські роки.

Орест ніяковів. Вони приїхали до неї додому. Ця затія була їй зовсім не до вподоби. Та вона ж пообіцяла Назару наглянути за ним.

Зайшовши у квартиру Аеліти, Орест нарешті промовив:

– Дякую Вам. Знову у Вас через мене неприємності. – Алкоголь ще діяв, через що його мовлення було заплутаним. Проте в ньому Аеліта вловила щире розкаяння, то ж вирішила не займатися моралізаторством.

Вона відправила його прийняти холодний душ, а сама заходилася стелити на підлозі «постіль». Нявку вона зачинила на кухні, щоб та не панікувала та не накоїла чогось неприємного. Для поодиноких гостей вона ще з Андрієм придбала два додаткових матраци, які легко зкручувалися й чекали свого часу у шафі-купе. Коли Орест з’явився у дверях кімнати, вона наказала йому лягати спати, вказавши на постіль на підлозі. Він не опирався. І це добре, бо на годиннику була третя чи то ночі, чи то ранку… Всі розмови завтра, вірніше – сьогодні, та пізніше.

На ранок Аеліта прокинулась не як завжди. Добре, що будильник виставила завчасно. Занять сьогодні в неї за розкладом немає, то ж вона вирішила «працювати вдома». Повідомивши лаборанта кафедри про свої наміри, й домовившись «бути на зв’язку», Аеліта готувала сніданок. Нявка – в першу чергу, бо киця металася кухнею, заважаючи думати. Далі – сніданок для гостя. Що він любить? А це важливо? Ні. Можливо треба щось для похмілля? Що в таких випадках треба давати на ранок Аеліта не знала, оскільки такого досвіду немала. То ж, як вона частенько шуткувала над студентами – «Google в допомогу». І Google допоміг. Чого тільки не радили. Та з того всього доступним для Аеліти саме цього ранку став безалкогольний мохіто. Розсолу в неї немає, оскільки не сезон. Потрібних таблеток в аптечці також не знайшлося. А ось лимон, м’ята, цукор та мінеральна воді без газу були. То ж вона швиденько приготувала напій, та віднесла Оресту. Він ще спав. Будити його вона не стала. Нехай спить. Вона тим часом подумає, що з ним робити далі.