Глава 108. Помилка

                                      Марина дивилась на останнє повідомлення.

                                                                   "І тоді я написав."

Вона раптом зрозуміла щось, що раніше не приходило в голову.

— Зачекайте… — тихо сказала вона.

Усі подивились на неї.

— Якщо він написав одразу після того вечора… значить він уже мав мій номер.

Ігор насупився.

— Точно.

Артем різко сказав:

— Він не міг взяти його випадково.

Поліцейський кивнув.

— Це важливо. Він знав номер заздалегідь.

Марина відчула, як всередині щось перевернулось.

— Значить… він знав мене ще до цього…

Телефон знову завібрував.

"Я знав номер давно."

Усі переглянулись.

— Він підтверджує… — тихо сказав Ігор.

Марина почала швидко згадувати. Кому вона давала номер? Магазин. Садочок. Школа. Доставка. Сусіди. Оголошення.

Список був довгий.

— Це може бути будь-хто… — прошепотіла вона.

Телефон знову.

"Ти сама дала його."

Марина різко підняла голову.

— Я?

Наступне повідомлення прийшло майже одразу.

"Ти навіть посміхнулась."

Вона намагалась згадати. Коли? Кому? В голові з’являлись розмиті обличчя. Кур’єр. Майстер. Продавець. Водій.

— Я не пам’ятаю…

Максим тихо сказав:

— Мамо… може в магазині?

Артем додав:

— Або в під’їзді комусь.

Телефон знову завібрував.

"Це було біля дому."

Марина завмерла.

— Біля дому…

Наступне повідомлення.

"Ти тримала пакет."

Вона різко згадала. Пакети з продуктами. Вона тоді впустила один. Хтось допоміг підняти. Чоловік. Вона подякувала. Він щось запитав. Вона відповіла.

— Я… пам’ятаю…

Ігор одразу нахилився ближче.

— Що саме?

— Він допоміг мені… підняти пакет… і сказав… якщо щось потрібно — подзвоніть…

Артем напружився.

— І ти дала номер?

Марина повільно кивнула.

— Так… але це було давно…

Телефон знову.

"Ти сказала: дякую."

Марина відчула, як серце почало битися швидше.

Наступне повідомлення:

"Я сказав: ще побачимось."