Глава 107. Перший контакт

                                                   "Ти була ближче до мене, ніж зараз."

Марина вже не відчувала страху так, як раніше. Він ніби перетворився на щось інше — холодну, важку тривогу, яка просто сиділа всередині. Вона дивилась на повідомлення і розуміла: ця людина довго була поряд. Дуже довго.

Ігор мовчав. Він більше не ходив по квартирі, не нервував. Просто стояв і дивився на двері, ніби чекав, що вони зараз відчиняться.

Артем тихо сказав:

— Він описує все занадто точно.

Поліцейський кивнув.

— Це або правда… або він добре знає ваш під’їзд.

Марина опустила погляд. Вона раптом почала згадувати дрібниці, які тоді здавались неважливими. Чоловік біля магазину. Хтось у темній куртці біля школи. Незнайоме обличчя у дворі. Все змішувалось.

Телефон знову завібрував.

"Ти вперше озирнулась."

Марина здригнулась.

— Я… справді озирнулась…

Вона згадала. Перед тим як зайти у квартиру, вона раптом відчула дивне відчуття. Ніби хтось дивиться. Вона швидко подивилась назад, але нікого не побачила.

— Я подумала, що мені здалось…

Ігор тихо сказав:

— Він був там.

Наступне повідомлення прийшло одразу.

"Я сховався."

Максим тихо прошепотів:

— Він ховався від мами…

Марина погладила його по голові.

— Все… він не тут…

Телефон знову.

"Ти зачинила двері."

І ще одне.

"Я підійшов ближче."

Артем напружився.

— Він підійшов до дверей після цього…

Марина відчула, як серце знову почало битися швидше.

Наступне повідомлення:

"Я торкнувся ручки."

Ігор різко подивився на замок.

— Він перевіряв…

Поліцейський тихо сказав:

— Це момент, коли він вирішив діяти.

Телефон ще раз завібрував.

"Я зрозумів, що ти одна."

Марина відчула, як холод проходить по всьому тілу.

Вона тоді справді була одна. Діти спали. Ігор ще не приїхав. У квартирі була тиша.

Наступне повідомлення прийшло через кілька секунд.

"І тоді я написав."