Глава 98. Він був усередині

               Марина дивилась на повідомлення і відчувала, як повітря стає важким.
                                                                "Я заходив у ваш під’їзд."

Це означало — він був поруч. Можливо, стояв біля дверей. Можливо, навіть піднімався сходами. Можливо, слухав.

Вона автоматично обернулась до дверей. Замок був закритий. Але тепер це не заспокоювало.

Данило тихо сказав:

— Мамо… він тут?

— Ні… — відповіла вона, хоча сама вже не була впевнена.

Максим підійшов до вікна.

— Поліція ще там…

Марина підійшла ближче до дітей. Вона відчувала, що зараз не можна показувати страх.

— Все добре. Вони нас охороняють.

Телефон знову завібрував.

"Я навіть чув, як ви сварились."

Марина різко завмерла.

Це вже було зовсім інше. Це означало — він був біля дверей. Можливо, довго.

Вона згадала. Кілька днів тому. Вона сварилась з Ігорем у коридорі. Голоси були гучні. Вона тоді не звернула уваги на звук у під’їзді.

— Боже… — прошепотіла вона.

Максим помітив.

— Що?

— Нічого…

У цей момент двері відчинились — Ігор і Артем повернулись разом із поліцейським.

— Що ще? — запитав Ігор.

Марина показала телефон.

Поліцейський уважно прочитав.

— Він намагається психологічно тиснути.

— Він правда міг бути тут? — тихо запитала Марина.

— Так. Під’їзд відкритий. Це можливо.

Артем стиснув кулаки.

— Він міг стояти під дверима…

Поліцейський кивнув.

— Ми перевіримо камери, якщо є.

Ігор одразу сказав:

— На першому поверсі є.

— Добре. Ми переглянемо.

Телефон знову.

"Я був навіть ближче."

Усі напружились.

Марина відкрила наступне повідомлення.

І відчула, як серце різко впало.

"Я дзвонив у двері."

Марина різко підняла голову.

— Він… дзвонив…

Ігор зблід.

— Коли?

Вона згадувала. Різні дні. Дзвінки. Вона інколи не відкривала. Інколи думала — сусіди.

Данило тихо сказав:

— Мамо… пам’ятаєш… дзвонили… а ти сказала не відкривати…

Марина відчула холод.

— Так…

Телефон знову.

"Одного разу ти майже відкрила."

І ще одне повідомлення прийшло одразу.

"Тоді ти була сама..."