Глава 35. Те, що вони побачили у вікні

Минуло близько години.

Марина і Артем сиділи поруч. Говорили мало. Просто були разом. Порожня квартира більше не здавалась такою холодною.

— Вони вже давно пішли… — тихо сказала Марина.

Артем кивнув.

— Все буде добре.

Вона хотіла в це вірити.

Раптом вона підійшла до вікна. Просто машинально. Подивитися на двір. І завмерла.

— Артем…

Він підвівся.

— Що?

Вона не відповідала. Просто дивилась вниз.

Він підійшов поруч. І теж завмер.

У дворі, біля лавки, сидів її колишній.

Поруч — Максим. Данило бігав поруч.

Все виглядало нормально. Але…

Максим сміявся. Голосно. Відкрито. Так, як давно не сміявся.

Колишній щось розповідав. І Максим слухав уважно.

Марина відчула, як щось стискається всередині.

— Він щасливий… — прошепотіла вона.

Артем нічого не відповів.

Його погляд став жорсткішим.

— Це добре… правда? — сказала вона тихо.

Він відповів після паузи:

— Так.

Але голос звучав напружено.

Внизу колишній підняв Данила на руки. Малий засміявся. Максим щось сказав і обійняв його за шию.

Марина закрила очі.

— Мені боляче від цього… і водночас… легше.

Артем відступив від вікна.

— Це нормально.

Вона повернулась до нього.

— Ти злишся?

Він відповів чесно:

— Я ревную.

Вона завмерла.

— До дітей?

— До нього… поруч із вами.

Тиша.

Марина підійшла ближче.

— Він їхній батько.

— Я знаю.

— Але…

Вона замовкла.

— Але я хочу, щоб ти був поруч теж.

Він подивився на неї.

— А якщо одного дня вони виберуть його?

Серце Марини стиснулось.

— Це не змагання.

Він тихо сказав:

— Для мене — трохи так.

У цей момент Максим у дворі підняв голову. Подивився на їхнє вікно. І помахав.

Марина машинально помахала у відповідь.

Артем стояв поруч. Нерухомо.

І в цей момент колишній теж підняв очі. Їхні погляди зустрілись.

Навіть через кілька поверхів напруга стала відчутною.

Колишній нічого не зробив. Просто дивився. Довго.

Потім щось сказав Максиму.

І вони попрямували до під’їзду.

Марина відчула, як серце почало битися швидше.

— Вони йдуть сюди…