4

Млинці вийшли смачними. Декілька, щоправда, підгоріли, але Майк швидко викинув їх у смітник. А ще він обпік руку, проте навіть не пискнув. Звик до ран: на тренуваннях їх постійно отримував. Тим паче опік прямо на очах загоївся ― через прискорену регенерацію клітин. Він дуже хвилювався за Діану, тому і був таким неуважним.

Майк заспокоївся тільки тоді, коли Діана з’їла цілу гору млинців, запиваючи какао й із захватом розповідаючи, куди вони підуть цього разу. Її очі горіли яскравим блиском ― передвісником очікування нових пригод.

Надворі падав лапатий сніг, устеляючи землю білим покривалом, на якому сонячне світло розсіювало діаманти, а ялинкові гілки поступово одягалися в сніжну шубку.

Діана ловила руками сніг, піднявши голову доверху. Майк не міг відвести від неї погляд. Вона в цей момент видалася йому восьмим чудом світу ― така гарна, ніжна, неземна. Може, зараз її поцілувати? Але він холодний, і на вулиці холодно ― не вистачало ще, щоб вуста Діани перетворилися на крижинку.

― Апельсинчик.

― А?

― Ти знову закам’янів, ― засміялася Діана. Від її сміху Майкова шкіра покрилася сиротами.

― Справді?

Він хитро посміхнувся, зробив кульку зі снігу і стрімко кинув її в Діану. Та не встигла відхилитися ― кулька розсипалася на її сірій шубці. Діана не залишилася в боргу і наробила декілька кульок, стріляючи ними по Майку. Його реакція швидша, тому він від усіх снарядів відхилився, регочучи. Діана сильно-сильно розчервонілася, але в очах був знайомий лукавий блиск, який Майкові нестямно подобався.

Вони ще трохи погралися в сніжки. Діана, на відміну від Майка, була вся покрита снігом, навіть її шапка. У Майка ж Діана влучила лише раз, прямо в лоб, і то через те, що той забарився: вчасно не піднявся з кучугури снігу через сміх, викликаний точним попаданням у Діанину потилицю.

Досхочу награвшись і відхекавшись, вони пішли в ліс. Діана взяла Майка за руку й повела знайомими їй стежками. Її долонька була маленькою та теплою ― приємною.

При денному світлі цей ліс виглядав як цілком звичайний, не проклятий. Але Майк ніяк не міг позбутися моторошного відчуття. Йому здавалося, що за ним звідусіль слідкують.

Проте Діана взагалі не боялася ­― крокувала впевнено і з усмішкою на обличчі.

― Я сподіваюся, ти тут вночі не гуляєш?

І як її батьки взагалі відпускають гуляти самою? Майк не міг цього ніяк збагнути. Це ж ліс! Тут і вовки можуть бути, і лисиці, і інші хижі звірята.

― Апельсинчик. ― Діана кинула на нього лютий погляд. Майкові до божевілля подобалися її злющі оченята. ― Я гуляю тут тільки вдень. Хоча, зізнаюсь, бувало декілька разів, що я забувала про час, і поверталася до замку, коли стемніє.

Майк остовпів:

― Чого?!

― Та годі тобі! У темряві цей ліс ще цікавіший.

― Божевільна.

― А то, ― показала йому язика вона.

А Майк про себе подумав, що обов’язково поговорить з Агап, і стримувати себе він не збирається. Що за чортівня тут коїться? Їхня загальна місія ― захищати Діану від небезпеки, а не дозволяти їй самостійно гуляти серед проклятого лісу!

Майк зупинився й обережно взяв Діанине обличчя в обидві руки.

― Сонце, більше так ніколи не роби. Обіцяєш? Не гуляй сама після сутінок. І далеко від замку не відходь. Будь ласка.

Діана прикусила губу і, трішки повагавшись, кивнула. Майк не стримався ― обійняв її міцно-міцно. Смілива безрозсудна дівчинка! Його  серце скоро розтрощить грудну клітину від переживання за неї. Було би все набагато простіше, якби вона завжди була поруч. Але це неможливо. Поки що. Лише через десять років ― довгих, як сама вічність.

Майк обіймав Діану, розчиняючись у часі. Зверху нависали ялинкові гілки, немов бажали захистити їх від снігу та вітру. Здається, подумалося Майкові, зараз саме той романтичний момент, щоб поцілувати Діану. Але… Майк знову не наважився. Ну не ідіот же?

От Ден стовідсотково не упустив би такої можливості, поцілував би Діану вже сотні разів. Стоп. Ден і Діана? Майка аж перекосило від цієї думки. Він навіть знайомити Діану з Деном не збирається, хоча той його найкращий друг. Усе через те, що Ден у свої шість років вже має репутацію розбивача дівчачих сердець. Бачить красиву дівчинку ― і не заспокоїться, поки не заволодіє її увагою. А Діана ― дуже красива. Не вистачало ще, щоб Ден на неї запав.

Відірвавшись одне від одного, вони продовжили пробиратися крізь проклятий ліс. Діана захоплено розповідала, що нового вичитала з літератури. Вона любила художні книги, Майкові ж подобалося слухати її дзвінкий голос. А коли почало темніти, він наказав крокувати до замку. Темрява його не лякала, а от проклятий ліс, покритий пітьмою, ― так.

Уже в кімнаті Діани Майк першим ділом запалив вогонь у каміні. Він цього не потребував, але Діана замерзла, хоч і заперечувала це, а Майк же ж бачив, що тій зуб на зуб не попадає.

Поки Майк клопотався біля вогню, Діана запалювала свічки в золотих підставках із витіюватими ніжками у вигляді пелюстків троянди. Взагалі, у кімнаті Діани відчувався дівчачий дух: усі речі ніжні, витончені, обережно розставлені по своїх місцях. Одна стіна була повністю заставлена книгами різних жанрів. Недалеко знаходилося ліжко з оксамитовим прозорим балдахіном та широке вікно, наполовину завішане темно-рожевою шторою. Ще тут було величезне округле дзеркало, ніжки якого теж були у формі трояндових пелюстків.