3

Поки Діана побігла переодягатися в нову сукню, Майк змішував тісто. Він намагався викинути з голови суперечливі думки, але ніяк не виходило.

Ден говорив, що в дівчаток постійно настрій скаче. Друг вважався знавцем дівчачих емоцій, тому Майк час від часу запитував у нього поради. Але цього разу порада була нікудишньою.

Щоб у Діани ― і плигав настрій? Майк знав її як облуплену. Якщо її настрій і скаче, то через конкретну причину.

Можливо, татусь щось встиг їй наговорити? Можливо, Майк її чимось все-таки образив?

Почувши Діанині кроки зі сходів, Майк ледве не вивернув миску, а, повернувши голову, миттєво похолов.

Сукню мама вибрала красиву: ніжного рожевого відтінку, із широкою спідницею, помережаною золотими сніжинками та сердечками. Діана була в ній як принцеса.

«Чорт, вона ж дійсно принцеса!» ― подумав Майк.

Але Майк спантеличився не від того, якою гарною Діана виглядала в сукні, а від іншого.

Вона.

Дідько б його.

Схудла.

Сильно.

Дівчатка в її віці так стрімко не худнуть!

Якого біса?!

Ще місяць тому ця сукня повинна була сидіти на Діані ідеально, а зараз спадала з плечей, і в талії завелика.

Зараз Майк ледве не вперше в житті не на жарт перелякався.

Його сонце тьмяніло, і він не знав чому.

― Підійди сюди. Будь ласка, ― тихо, але твердо вимовив Майк. Він був упевнений, що його блакитні очі перетворилися на дві холодні крижинки.

Діана підійшла, заправляючи неслухняний локон волосся за вухо:

― Подобається? ― покружляла вона.

― Дуже. А тобі?

Діана опустила очі:

― Мені подобається все, що дарує твоя мама.

― Це відповідь хорошої дівчинки. Діано, ти можеш бути зі мною чесною, пам’ятаєш? ― Майк не витримав і все-таки сказав голосніше, ніж хотів.

Вона подивилася йому прямо в очі, піднявшись на носочках:

― Апельсинчик, я чесна. Мені подобається, правда.

Діана засунула палець в тісто й облизнула його, примружившись.

― Сподіваюсь, це будуть не обгорілі млинці, ― засміялася вона нарешті щиро.

― Сонце, це будуть найсмачніші млинці у твоєму житті. ― Майк посміхнувся. Йому полегшало на серці. Можливо, дарма він себе накручував?

Майк ненароком поглянув на Діанині губи. Може, саме зараз її поцілувати? Він бачив, як тато цілував маму під час приготування їжі. Звісно, Майк підглядав випадково. Батьки старалися при ньому не цілуватися, на відміну від Діаниних батьків. Ті взагалі нікого не соромилися! А ще Агап на Майка наговорює. Чорт би його побрав!

― Про що ти думаєш, Апельсинчику? ― хитро запитала Діана.

Майк подумки вдарив себе чимось важким по голові. Стоїть тут такий із мискою в руках, витріщається на її губи вже як декілька хвилин, не кліпаючи ― ідіот.

Майк повернувся до млинців і пробелькотів:

― Одягнись, будь ласка, у щось зручніше. Джинси там… На вулиці холодно, а ти ж мене в ліс поведеш, як завжди.    

― Та мені і так норма… ― Діана запнулася під його лютим поглядом. ― Та дійсно нормально, я звикла.

― Та нічого не нормально! ― Ну от, не стримався і закричав. Бовдур. Але Діана вже звикла до його темпераменту ― і оком не мигнула, стояла спокійно, склавши руки на грудях. ― Будь ласка, не сперечайся й переодягнись, ― уже спокійніше додав він.

Майк переживав не за те, що Діана може захворіти (це неможливо: вони, Пори року, не хворіють), а за те, щоб вона не замерзла. Все-таки, Діана теплолюбніша за Майка. Його температура тіла нижча за її на цілих два градуси, тому йому комфортніше в холоді, а Діана потребує тепла.

Через це Майк спочатку боявся до Діани торкатися. Йому здавалося, що його доторки перетворять її на крижинку. Але Діана запевняла, що не відчуває дискомфорту, коли Майк її торкається. Навпаки, їй це подобається. «Шкіру приємно пощипує, як із холоду зайти в тепле приміщення», ― повторювала вона.

Діана обійняла Майка ззаду ― той застиг, насолоджуючись теплом її тіла.

― Гаразд, зараз переодягнусь, ― прошепотіла вона в спину. І раптом сказала те, від чого серце Майка ледве не розірвалося на шматки. ― Апельсинчику, ти мене не покинеш?

Майк намагався опанувати себе. Діана не повинна була знати про ті старі легенди, у яких говорилося, що Зимні-охоронці гинули, як мухи. А Майк і є таким охоронцем, вибраним жеребкуванням захищати Діану ― майбутню королеву з племені Єдиних.

Діана не повинна була про це знати. Але тоді чому в її голосі так багато гіркоти?

― Звісно, що я тебе не покину. ― Майк повернувся і заправив її локон волосся, такого м’якого на дотик, за вухо. ― Разом назавжди.

Він посміхнувся, але посмішка вийшла натягнутою. У Діаниних очах було занадто багато вологи ― це розбивало йому серце.

― Разом назавжди. ― Вона кивнула й побігла східцями нагору.