2

Майк дивився у вікно літальної машини, з нетерпінням очікуючи, коли гостроконечна верхівка замку покажеться над горизонтом. Але попереду простягався один проклятий ліс!

Його тато, Астрей, сидів за керуванням, впевнено тримаючись за руль, а мама, Зореслава, знаходилася поруч і сміялася від вдалого жарту чоловіка.

Майк завжди дивом дивувався, як його батькам вдалося приборкати свій Зимній палкий темперамент. Їхні очі завжди світилися теплом ― без жоднісінького натяку на лють. Майкові це давалося складно. Його може вибісити будь-яка дрібниця. Але він старався ― правда, старався! ― тримати свої емоції під контролем, не давати місця гніву. Виходило поки що препаскудно, але він вірив, що з часом усе вийде. У батьків же ж якось вийшло! Значить, і в нього вийде.

Ось показалася верхівка замку, що здіймалася вище дерев, розрізаючи небо. Нарешті! Скоро Майк обніме свою Діану. Із хвилини на хвилину…

Літак опустився на засніжену галявину. Як тільки двері кабіни відкрилися, Майк першим, під сміх мами, вилетів на двір, навіть не одягнувши куртки, ― в одних джинсах та худі. Та й навіщо йому куртка, якщо й так не мерзне? Він же ж Зима. А Діану Майк не бачив цілий місяць, щоби ще час на одягання куртки витрачати…

Майк не зміг стримати посмішки, як тільки зустрівся поглядом із Діаною. Вона стояла вбрана в темно-сіру шубку, з-під якої виглядала рожева сукня, і широко посміхалася, але очі… У Майка всередині все обірвалося. Чому в її яскраво-блакитних очах так багато суму? Ще більше, ніж минулого разу.

Хто насуває хмари на його сонце?

Ігноруючи сердитий вираз обличчя Агап, Майк підбіг до Діани і згріб її в оберемок, притискаючи до себе міцно-міцно. У цей момент йому було начхати, що там подумає татусь Діани; був готовий потім вислухати ще одну лекцію, тільки аби відчути тепле Діанине тіло, переконатися, що ось вона, зовсім поруч.

― Апельсинчик… ― прошепотіла Діана, обнімаючи його у відповідь. Її голос був для нього як найкраща мелодія.

«Апельсинчик» ― тому що Майк пахнув цитрусовими впереміш із корицею. Принаймні так говорила Діана. Майк же ж цей запах абсолютно не відчував.

― Я скучив до божевілля!.. ― Майк пригорнув її до себе ще сильніше, а серце гупало, як ненормальне. Воно не могло інакше. Постійно норовило вирватися з грудей поруч із Діаною.

― Я теж… Апельсинчик, чого без куртки вибіг? Замерзнеш же ж!

Майк захихотів: знав, що Діана це скаже. Він подивився їй очі в очі ― і відразу потонув. Чому вони в неї такі гарні: великі, блакитні, бездонні?

І чому на їх дні притаївся сум?

― Зі мною нічого не зробиться. Із криги же ж виліплений. ― Майк намагався посміхнутися, але не виходило. Діанин сумний вигляд його дуже бентежив. ― Ти як?..

― Нормально. ― Діана опустила погляд.

Майк їй не повірив. Коли «нормально», очі не мерехтять сльозами!

Тато говорив, що, можливо, у Діани період зараз такий, коли дорослішає, внутрішні перебудови там. А мама з цим не погоджувалася, мовляв, рано ще, всього шість років же ж. А Майк відчував, що виною щось зовнішнє. От тільки що?

Нічого, зараз Майк зробить Діані її улюблене какао, і підуть гуляти. Він знає, що Діана віднайшла цікаві місця в лісі і їй не терпиться його з ними познайомити. А ще мама подарує Діані нову сукню, рожеву. Діана любить рожеве.

Майк ледве знайшов у собі сили відірватися від Діани. З нею він готовий забути про все на світі. Але про правила пристойності не варто забувати ― потрібно привітатися з дорослими, а то Агап зараз дірку в спині продірявить.

― Доброго ранку. ― Майк намагався зробити голос ввічливим, однак нотки роздратування не вдалося приховати. Чорт.

Блакитні очі Агап перетворилися на дві крижинки. Він точно Єдиний? Аж боляче на Зимнього схожий у цей момент.

― І тобі доброго ранку, Майку, ― спокійно привітався Агап, але очі видавали його незадоволення, ніби Майк ― мерзенна муха, яка реп’яхом причепилася до його доньки. ― Діану не ображати, затямив?

Всередині Майк побагровів від люті, але зовні не видав свої почуття ― стояв із кам’яним обличчям, тримаючи Діану за руку.

Він хоча б раз її ображав? Та ніколи! А от чого ви, любий татусю, не помічаєте суму в її очах ― от це величезне питання!

Замість суперечки Майк просто кивнув, а Діана стиснула його пальці, запевняючи, що все гаразд. Вона завжди так робила.

До них підійшла Маріам, мама Діани:

― Мені здається, чи ти, Майку, ще більше виріс? Ростеш не щоднини, а щогодини! ― Вона сплеснула в долоні. ― Ви чим там сина годуєте, а?

Астрей та Зореслава гучно засміялися, переглянувшись.

― А я от Діану не знаю, чим годувати… ― зі смутком вимовила Маріам. ― Відмовляється їсти…

Далі Майк не слухав, повністю повертаючись до Діани:

― Ти нічого не їла?

Діана похитала головою так сильно, що хутряна шапка ледве не злетіла:

― Не хочу.

― А якщо я приготую, їстимеш?

Діана вражено посміхнулася. На її червоних щоках з’явилися ямки.